«Трибуна-Бровари» продовжує аналізувати останні події в житті Броварів з експертом видання — учасником АТО, кандидатом на посаду міського голови на місцевих виборах-2015, який знав свою кандидатуру на користь Андрія Саука («Демократичний Альянс») Олександром Остапковичем. Тепер, переходяич від загальних подій, ми попросили співрозмовника звернути уваги на персоналії, які були задіяні в останніх подіях.
— Чотирьох депутатів з трьох фракцій — Олексія Здоровця, Василя Кочубея, Максима Семенова та Юрія Чередника — назвали «тушками». Таке явище відносно когось із цих депутатів Вас здивувало?
— Щодо Семенова у мене мало інформації. Чув лише, що він проголосував на підтримку Наталії Багмут, тому, що мама йому так загадала.
Максима я мало знаю, але він у мене справляє враження незрілої особи. Якась у нього невпевненість у собі та своїх силах. Людина випадково прийшла в цю політику, не розуміючи чого вона хоче і яке суспільство вона бачить.
У когось із команди Михеїла Саакашвіші є розписана програма майбутнього України. Там нікого не критикують, але по пунктах розписано, що треба робити, щоб зробити країну такою, якою ти її бачиш. Якщо ж у людини немає подібного бачення, тоді вона у політиці випадкова.
Щодо Здоровця. Теж мало що можу сказати. Зазначу лише, що дивлячись на нього, я бачив у ньому достойну людину. Розумні очі… Здавалося, людина розуміє для чого вона прийшла і що вона тут робить. Не злякався, сміливо пішов на посаду секретаря.
Тоді ще не було розуміння, що ця посада для нього за кулісами є дуже солодкою. А потім почалися голосування, які все виявили. Після всіх цих останніх подій — втечі і стрибка з вікна — стало зрозуміло що це за людина. Далі щось коментувати — марна трата часу.
Щодо Кочубея. Для мене Василь Кочубей — це аналог депутата козака Гаврилюка. Той випадок, коли простота душевна обертається великою соціальною якщо не бідою, то драмою. Може людині не дано швидко орієнтуватися…
Не підозрюю щодо Кочубея якихось корупційних дій. Але, на мій погляд, тут не вистачає загальної культури і освіти в політиці. Якоїсь політичної освіти, свідомості, як себе потрібно вести. Все починається з того — чи є бачення розвитку міста. Якщо цього немає, то маємо результат.
Проста, нормальна людина. Якби працював на своєму підприємстві, то нема питань! Був би найкращим жителем Броварів.
Щодо Чередника. Нічого особистого, але в цій четвірці він, на моє переконання, найнегативніший. Ця людина уже була депутатом, знає, чого вона хоче. З моєї точки зору тут присутня велика політична аморальність. З його боку — це чистої води кар’єризм.
Як казав колись академік Сахаров, владу потрібно давати тим, хто від неї тікає. А у ситуації з Чередником — це зовсім протилежний випадок.
4 із 36-и — це якраз той відсоток, який відображає загальну картину мешканців Броварів. Люди мало розуміють, що таке європейські цінності і загальнолюдські цінності. Діють по принципу: є моє, а все інше — мене не цікавить. Хочемо жити в кращому суспільстві, але, на жаль, нічого для цього не робимо.
— Троє з чотирьох депутатів, яких назвали «тушками», претендували або висувалися на посаду секретаря міської ради. Випадковість?
— Будь-яка випадковість — це закономірність (сміється — прим. Т. Б.). Така обставина лише підтверджує мої слова — усіх трьох депутатів об’єднує кар’єристська складова.
Людина, яка йде у владу, не повинна вирішувати свої кадрові питання. Для мене, наприклад, було б головним завданням не впасти в антагонізм до всього і знайти можливість зробити своїх опонентів соратниками — шляхом переконань та донесення своїх ідей. Адже, якщо ми демонізуємо Сапожка, то самі станемо демонами (сміється — прим. Т. Б.).
Треба розуміти, що Ігор Васильович — звичайна людина, приємна в спілкуванні, але за ним стоять сили, які ним керують. По-іншому він не може і його змінювати.
Усі чотири вищеназвані депутати засвідчують політичну незрілість. У них не було серйозних причин і мотивацій йти в політику. Вочевидь, були бачення, що вони особисто для себе щось вирішать.
— У депутата Юрія Скотнікова спалили автомобіль, офіс «Бровари-Вторма», де керівником є депутат Леонід Черепейнік, обікрали. Чи мають ці події політичний підтекст?
— Не хотів би бути категоричним. Але в даному випадку я однозначно бачу політичний підтекст. Я зважаю на те тло, яке в країні: все більше і більше йде спротив, і як сильно і навіть нахабно стара влада бореться. З тими ж народними депутатами Сергієм Лещенком чи Миколою Томенком, з тими ж Саакашвілі чи Сакварелідзе. На них наїжджають з таким нахабством і таким тиском, що прямо дивуєшся: як вони не боячись громади, людей, пам’яті Небесної Сотні… Переносячи події в площину Броварів — це нахабство, з яким чиновники-колишні регіонали організовували Тиху ходу. Особисто для мене — це був сором. Я не міг уявити, як я пішов би на цю ходу, вшановуючи пам’ять тих, проти кого я організовував анти-мітинги і Анти-Майдани.
Сьогодні представники старої влади настільки вже втратили совість і страх, вона знову бере реванш по всій країні, і з її боку йде масований артобстріл. Якщо перевести на воєнні мірки, ворог почав застосовувати потужну артилерію. В цьому ж плані і йдуть підпали та крадіжки. Хоча з іншого боку це свідчить, як дошкульно їх дістають. Якби нові сили їм не чинили опір, вони б відмахнулися від них як назойливої мухи. Та, мабуть, ці «мухи» і «бджоли» дуже сильно насідають. А, значить, нові сили при владі йдуть правильним шляхом і добряче дошкуляють старій владі, якщо вона так біситься.
Якщо ти йдеш на війну або стоїш на рингу, то не треба боятися, що ти зіб’єш кулаки в кров. Про це треба було за дверима думати. Але якщо вже вийшов на ринг… Буває ж ситуація, коли депутати приходять з якоюсь петицією, але стоять ніяковіють, не знають, хто почне її читати, бо це ж соромно щось сказати Сапожку. Вибачте, Ви пішли на цей ринг, на війну, вам дали в руки автомати. Для чого ці автомати? Похизуватися перед камерами? Одягти військову форму і сказати: подивіться який я Рембо? Ні, дорогенькі, буде команда: «до бою!». А на війні, коли ця команда звучить, то відчуваєш і адреналін, і страх, і відповідальність і страх злякатися і втекти та ізганьбитися. Ось так і тут: з таким же настроєм виходиш як на ринг. Не думаючи про те, що колись може з міським головою спілкувався приємно. У владу йдеш не вирішувати свої особисті речі, а думати за все місто і всю країну.
— Зараз почали лунати заяви про можливе об’єднання демократичних сил у певне міжфракційне об’єднання. Наскільки така ідея реальна і наскільки це буде дієва зброя?
— В самому питанні криється відповідь: так, це буде зброя, і це реально. Ми інстинктивно йдемо до такого поняття як колективна безпека.
На сьогодні я бачу три фракції: «Солідарність», «Демократичний Альянс» і «Самопоміч». Це три фракції, які можуть об’єднатися. Також до цього союзу може долучитися позафракційний депутат Вадим Мутило. Причому це може статися з дня на день.
Люди вже відчули одне одного, навіть при якихось внутрішніх негараздах. Кожен знає «who is who». Наприклад, Леонід Черепейнік це боєць, який не злякається і прикриє спину, з ним можна йти в розвідку. Не дивуйтеся, що мої порівняння постійно йдуть з війною, бо це і є війна, а спокійна обстановка закінчується вдома на дивані.
Об’єднання фракцій потрібне. Нехай воно не буде в більшості, але це буде ядро, навколо якого будуть об’єднуватися депутати у яких є совість. Зараз опозиція б’є п’ятірнею, а стане кулаком.
— Чому в цьому міжфракційному об’єднанні Ви не називаєте «Свободу»?
— Я взагалі до «Свободи» ставлюся з обережністю. Їхні націоналістичні заклики і їх лідерів, щиро кажучи, мені не дуже симпатичні. «Україна для українців» і «Українці — титульна нація» — такий напрямок мене дещо засмучує. Надмірний патріотизм — це теж не є добре. Патріотизм повинен бути здобрений добросусідством.
Щодо наших місцевих свободівців, то навіть ті, які залишилися у фракції, теж у деяких випадках вели себе не достойно. Наприклад, коли голосували за секретаря і за заступників міського голови. Були випадки, коли голосували ховаючи очі, а їм кричали: «Ганьба!». Мабуть же, була домовленість, що якщо підтримають Голубовського та Виноградову (заступники міського голови — прим. Т. Б.) , то буде секретар від їхньої фракції. Жодних компромісів та зближень із владою не можна робити. Боротьба має бути безкомпромісна. Може, наприклад, треба кошти не на парк відправити, а закупити обладнання для рентген-кабінету, або вкласти в створення пандусів для переходу вулиць, освітлення вулиць. Маса «болячок»! Те саме стосується мосту, з яким не розібралися — зносити його чи ремонтувати, а також забудовою II мікрорайону, куди стікаються усі води.
— Яка роль у цьому процесі фракції «Батьківщина»?
— За ментальністю, на моє переконання, вони наближені до фракції «Єдність». Не бачу цю партію на рівні Броварів поки що серед «демократичних сил». Вони мають боротися, битися, але я поки що бачу з їхнього боку тишу.
— Яку оцінку можна дати останній події з депутатом Василем Кочубеєм?
— Мене радує те, що майданівський накал ще не згас. Я боявся,що люди трохи заспокоїлися та терплять неправду, яка почала панувати. Але є ще люди, які мотивовані на добрі, хоч і різкі вчинки. Такий накал потрібен, щоб боротися з подібними людьми.
— Депутата кинули до сміттєвого баку, відбулася бійка, під час якої дісталося охоронцю. Наскільки виправдані такі методи?
— На це питання дуже складно відповісти. Звичайно, можна сказати, що насилля — це погано. І коли тебе переслідує група людей, це стрес і тяжко. Але! Якщо дивитися в контексті того, що відбувається, для суспільства це хороше явище. Це хороший сигнал усім тим чиновникам, які трішки втратили нюх на те, які в суспільстві відбулися перетворення і на те, що зовсім інші запити часу. Вони продовжують правити тими способами і методами, які були до революції. В цьому сенсі я активістів виправдовую. На жаль, за два роки влада зокрема, Здоровець, Кочубей, почала себе вести так, ніби нічого не трапилося! Тож з історичного контексту дії активістів я виправдовую. Тепер уже питання до Василя Кочубея: нехай він виправдовується сам перед собою.
Як для чоловіка, для Кочубея ці дії були символічні. Чув, що постраждав охоронець, але мені здалося, що він боєць, якому потрібно було битися.
— Які, на Ваш погляд, матиме наслідки ця акція і як будуть дії розгортатися далі?
— Не люблю давати прогнозів. Чого б хотілося — щоб цей випадок став резонансним для політиків. Аби вони зрозуміли: їм спуску не буде. Люди вже не будуть обурюватися по кутках та на кухні, а давати відсіч. Це як справжня війна. А війна чи революція лише толерантними методами не вийде.
Ніхто не хоче насильства. Я, коли йшов на Майдан, написав на папірці: «Не буду кидати каміння в «Беркут». Але бачте як вийшло: ми не кидали каміння, а в нас почали стріляти.
Хочеться, щоб ця подія змусила чиновників схаменутися. Треба їх приводити до тями, і, можливо, саме такими методами.
Виборці йдуть до чиновників зі своїми проблемами, ті поводять себе зверхньо і хамовито, мовляв, я більше знаю, і поводять себе з простими людьми не по-державному. Тому такі моменти в цей час потрібні.
— Помсти чи переслідування цих активістів чекати?
— Хай тільки спробують (сміється — прим. Т. Б.). Думаю, цього не буде, оскільки відкрито вони вже діяти бояться. Думаю, громада підтримає і захистить хлопців.
Варто звернути увагу на підпали та пограбування, які були останнім часом — ось це зовсім не відкрита боротьба.
