Експерт закликає броварських депутатів не слухати «вєлікіх дядєй» із владних кабінетів
Останні два місяці в роботі міської ради відбулося багато знакових подій, проте пауза між першою та другою сесіями створили ілюзорне враження, нібито міська рада не працювала, навіть попри те, що депутати працювали мало не щодня.
Лунали закиди під час сесій та в соціальних мережах про те, що міську раду потрібно розпустити, депутати ж своєю роботою навпаки демонстрували злагодженість. Разом із тим в політичних та кадрових питаннях компромісу так і не було знайдено.
Про останні два місяці в житті міської ради «Трибуна-Бровари» поспілкувалися з одним із кандидатів на посаду міського голови на місцевих виборах-2015, бійцем АТО, Олександром ОСТАПКОВИЧЕМ.
Ще діють наслідки демократичної ейфорії
— Пане Олександре, почала роботу міська рада. Яку оцінку можна дати її роботі? Наприклад, під час сесій уже лунали заклики про те, що цей склад міської ради не працює, тож його потрібно розпустити…
— Говорити, що міська рада працювала плідно? Я з цим не погоджуся. Плодів великих ще немає. Хоча, можливо, їх ще рано чекати.
Те, що взагалі немає ніякої роботи, — теж не погоджуся. Робота йде. Можливо, не так результативно, але активно. Не на поверхні, а, як кажуть, під ковдрою…
Як на мене, це наслідки такої, знаєте, демократичної ейфорії, тих сил, які здобули перемогу. Вони перемогли, але поки що цю перемогу не можуть втримати. Немає ще досвіду консолідації. Весь час потрібно наступати собі на горло і шукати (хоч це і банально звучить) якісь спільні цінності, з якими вони прийшли.
Більшість із нових депутатів прийшли не красти, а, навпаки, на хвилі протидії тій махровій корупції, яка була, на хвилі добрих ідей. Але трохи по-іншому бачать це і поки що не мають досвіду — як вгамувати свій надмірний ентузіазм, який на цей момент ще не є конструктивним. Це як термоядерний процес: він корисний, але, коли надмірний, то люди його не можуть вгамувати. Ось і депутати — не можуть поки що вгамувати свій ентузіазм та спрямувати його у корисне русло.
— Пройшли третя та четверта сесії, які охарактеризувалися як «господарчі» — не кадрові чи політичні, а такі, де вирішувалися саме соціальні питання. Було ухвалено майже 50 проектів рішень. Звучали думки про те, що така плідна праця сталася якраз тому, що депутати два місяці працювали, а не байдикували, як їм закидали. Погоджуєтеся?
— Звичайно. Депутати ретельно вивчали проекти рішень, а тому на сесії прийшли не з голими руками. Я був на одному із засідань «земельної» комісії і бачив, що вони порушували гострі питання! Ті, які для їхніх попередників були автоматичними і не викликали якихось зауважень чи запитань. Наприклад, це стосується надання додаткових земельних ділянок, які наближаються до нових червоних ліній.
Депутати продемонстрували, що глибоко вникають в ці питання. Я особисто побачив, що депутати ті питання, які викликали нормальний людський адекватний подив, відкладали до вивчення і не схвалювали, а ті питання, які не потребують додаткового вивчення, «проходили» швидко, без заминок. При цьому не було ні амбіцій, ні ревнощів один до одного.
Сапожко не розуміє, що часи змінилися
— В соціальних та економічних питаннях депутати спрацювали злагоджено. Чому такої згоди немає в політичних та кадрових питаннях?
— Напевне, тому, що кадрові і політичні питання є основоположними. Від того, кого поставлять на ключові позиції, залежить подальша робота ради. На нашому місцевому рівні повинні бути противаги міському голові, виконкому, заступникам. Противаги які? Організаційно-антикорупційні. Щоб кожен відчував подих колеги-депутата та громади в спину та усвідомлював, що він — під мікроскопом. Для цього і йде боротьба за кадрові перестановки.
Люди, які навіть добрі і порядні, але такі, що довго перебувають при владі, зростаються одне з одним і їм стає ніяково відмовити один одному. Намагання зберегти хороші стосунки, завдяки помилковій толерантності, підштовхує на якісь корупційні кроки. А коли приходять нові люди до влади, у них ще є той запал — не давати жодного спуску якимось корупційним діям. Саме він і спонукає депутатів боротися за кадрові призначення.
— Чому, на ваш погляд, немає досі секретаря міської ради?
— Я тут бачу боротьбу між старим-новим міським головою і новообраними депутатами. З одного боку депутати не можуть консолідуватися між собою (це дуже велика вада), а з іншого — Сапожко, маючи досвід адміністратора, мабуть, і сам бачить, хто з депутатів міг би обійняти цю посаду і яку людину сприйняла би ця більшість.
Змінилася ситуація у країні, змінилися люди, вони стали зовсім не ті, які були ще два роки тому. І, якби розуміння цього було у Сапожка, то він давно б уже домовився з депутатами і призначив секретаря. У Сапожка немає розуміння ситуації і здорового остраху, розуміння того, що кожен свій крок він повинен буде узгоджувати з громадськістю та пресою, інакше він давно би скликав депутатів і домовився про компромісну кандидатуру секретаря.
У демократичних сил немає лідера рівня Сапожка, який міг би мудро і розумно об’єднати усіх і знайти компроміс у питанні тієї кандидатури.
Адже посада секретаря дуже важлива. Через нього проходять усі документи, він усе підписує та аналізує і перший може розібратися і зорієнтуватися — чи є в тому чи іншому питанні корупційна складова.
«Ситуативна коаліція» стала шоком
— Під час однієї із сесій виникла депутатська коаліція, яку ЗМІ охрестили «ситуативною». Тоді «Свобода» і «Батьківщина» об’єдналися з РПЛ, УКРОПом та «Єдністю» і створили, нехай і ілюзію, але депутатської більшості, яка симпатизує міському голові. Чи сталося, на ваш погляд, щось надзвичайне? Така ситуативна більшість мала якесь символічне чи психологічне значення?
— Чесно кажучи, для мене це був шок і певне розчарування. Не чекав, що на перших же кроках ось так усе «попливе».
Була надія і ейфорія, що прийшли люди, які більш-менш дихають одним повітрям. Не знаю, що сталося і хто кого яким чином перекупив чи умовив, чи, може, лунали якісь дзвінки «зверху». Чуток багато було…
На мій погляд, це неправильно, що хтось із «верхніх» кабінетів політичних партій керує — як і за кого голосувати в місті. Тут повинна бути особиста принципова позиція. А ось така незрозуміла слухняність депутатів перед якимись невідомими особами — для мене це шок.
Я, чесно кажучи, дещо розчарований, і не знаю, як це назвати. Зрада чи не зрада, недолугість, незрілість, дитячість. Виходить, що люди йдуть не для світлих ідей, а для тимчасових ситуативних вигід чи піару? Щоби повісити собі якусь чергову медальку? Для мене це незрозуміло. Порівняти це можна з тим, що, коли людина йде в АТО, то міркує, що вона отримає землю, квартиру, якісь блага та привілеї. Коли людина йде добровільно, вона про ці речі взагалі не те, що не пам’ятає, а взагалі не думає.
У міській раді приблизно те саме. Якщо ти депутат, ти повинен готуватися до напруженої, чесної роботи, до якихось нападів — і фізичних, і моральних. Готуватися потрібно до того, щоб розібратися в правильній чи неправильній позиції, в складнощах якихось юридичних казусів. Ось на це потрібні сили. А слухатися якихось «вєлікіх дядєй» з великих кабінетів чи тих, хто тобі запропонує півквартири чи квартиру… Не можу в це повірити, але воно якось так відбувається. Не знаю відповіді на це питання.
— Чи може мати якісь наслідки (або взагалі не мати жодних) той фактор, що створилася, нехай навіть ілюзорно, більшість на користь міського голови?
— Якщо така коаліція стане сталою, ми залишимося в тому ж болоті, що й були.
Далі буде…
