Останній місяць у політичному житті Броварів був вельми насиченим: міська рада пережила переформатування і об’єдналася у більшість, що симпатизує міському голові, мер отримав виконком, який його цілком влаштовує, останні кілька сесій пройшли за гарячих конфліктів та скандалів.
Видання «Трибуна-Бровари» повернулася до практики залучення експертів та авторитетних жителів Броварів до аналізу подій та фактів. Вже традиційно співрозмовником ресурсу став учасник АТО, кандидат на посаду міського голови на місцевих виборах-2015, який знав свою кандидатуру на користь Андрія Саука («Демократичний Альянс») Олександр Остапкович.
З паном Олександром ми поспілкувалися про різні гострі події. Вашій увазі подаємо першу частину розмови.
— Пане Олександре, враховуючи останні події в міській раді, як вважаєте — наступна сесія 21 квітня відбудеться?
— Так! Думаю, що відбудеться, оскільки ключові гравці всі на місцях — міський голова і депутати (за винятком одного).
Останні події в Броварах я б охарактеризував як неординарно-буденне явище. Нібито і незвичайні події, але на тлі того, що відбувається загалом в країні, вважаю сталося те, що мало би статися. Не в сенсі, що хтось повинен стрибати з другого поверху (дай Боже йому здоров’я і цілих ніг), але ось такі налаштування і заточеність на перемогу та зміни — це дуже правильні симптоми та тенденції.
Хай би як це звучало, я дуже радий, що таке трапилося. Це свідчить про те, що у нашому місті є всі передумови для змін. Не мертве кладовище, де «все в порядку». І це дає сигнал іншим, тим, хто хоче вести подвійну гру або тим, хто прийшов до влади, приховавши свої дійсні цінності і вирішувати свої шкурні інтереси.
— Чому у Сапожка склалася депутатська більшість?
— Я бачу дві складові цього явища. Перша — це те, що умовно названі «демократичні сили» прийшли ще не зовсім політично свідомими. Правдолюби: хочуть чесності, подолання корупції, але якими методами це робити — багато хто з депутатів чітко не уявляє. Це прості люди, якими дуже легко маніпулювати. Той випадок, коли простота гірше крадіжки. Тобто, людину обманюють, а вона навіть цього не розуміє. Таких людей купляють грошовими моментами чи якимись моральними: підхвалюють чи помпезно привселюдно посмикують за щоку, зав’язують якесь побратимство чи панібратство. Людину при цьому тішить, що вона має такі великі зв’язки. А потім у якийсь потрібний момент такій людині кажуть: ну, ти ж розумієш, що треба правильно проголосувати?
Коли на Майдані, на публіці — всі правдолюби, борці, революціонери, а коли приходять робочі моменти і треба вирішити для себе, що є добро і що є зло, виявляється, багато хто або не розуміють, або вагаються сказати злу — «ні».
У мене, наприклад, у виконавчій гілці влади міської ради багато добрих знайомих, але для мене вони представники старої зашкарублої системи, яку треба міняти. Не стіни, не шпалери, а кадри. І я усвідомлюю, що попри приятельські стосунки, мені доведеться говорити їм неприємні речі. Ми не повинні ділитися на «чорних» і «білих», але повинні називати речі своїми іменами. Тому, йдучи кожного разу на сесію або на виконком, я налаштовуюсь як на війну. Пригадую, який був настрій на ворога, як подавалася команда «до бою».
Підводячи підсумок щодо першої складової: люди в багатьох випадках в рішучий момент не знають що робити і як, і не встигають розібратися, що є чорне, а що зелене.
Друга складова: прямий, простий і тупий підкуп. Я не свідок тих ситуацій, але немає диму без вогню. Прості люди розповідають певні, конкретні речі. А в місті не сховаєшся — все добре видно: хто, як і з ким спілкується.
Триває звичайний підкуп тими олігархами (можливо, середньої руки), які тримають наше місто. Прізвища я називати не буду. Думаю, люди знають того бізнесмена, який вкладає великі інвестиції, і йому хватає коштів, щоб купити кожному з перекуплених депутатів по машинці чи по квартирці. Такі блага грають поки що на руку Сапожку. А його завдання — перетягнути 5-7 людей на свою сторону.
— До «коаліції мосту» Ігор Васильович не скликав сесію близько місяця. Щойно отримавши депутатську більшість і «вигравши» питання з продовження фінансування ремонту мосту на Торгмаш, він відразу ж скликав нову сесію щодо парку «Перемога». Те, що сталося далі — поява «Свободи» і наступний скандал — було в якійсь мірі подією неочікуваною. Питання: а якби не «Свобода»? Чи був у «демократичних сил» якийсь план дій?
— Скажу по «Демократичному Альянсу». Конкретних планів дій не було. «ДемАльянс» розумів, що він не з автоматами, а його зброя — голоси. Склалося так, що міський голова перетягнув на свою сторону більшість, а громада — теж не подає свій голос (до речі, дивно: чомусь на сесії приходять ті, хто на стороні Сапожка). Бійка ж сама по собі ні до чого не призвела б.
Було розуміння того, що міська рада вже не така як була попереднього скликання. Тоді було два, від сили п’ять депутатів, які були «білими воронами», зараз таких — добрих півтора десятки, таких, які гучно заявляють не те, що хоче чути Сапожко і його команда. Це вже великий плюс і велика перемога. Це вже не 35 сапожківців і 5 анти-сапожківців.
Плани були такі: робити те, що мусиш і будь що буде. Поки що. А далі вже перегрупуватися, дати аналіз тому складу депутатської більшості і виходити з нової стратегії дій. Весь час повторювати як мантру заклики до спротиву влади, розширювати доступ до документів, активно подавати запити, щоб змушувати владу давати відповіді. І, маючи повноваження депутата, звертатися до контролюючих органів, прокуратури, до інспекцій. Тобто, максимально створювати незручні та некомфортні умови владарювання містом. Лоба цим не розіб’єш, але робити щось мусиш.
На жаль, ще не має повної свідомості у громадян, що старі люди і стара влада багатьох випадках корупційна та «регіональна», тобто, складається з вихідців Партії регіонів. Доки цього немає, мусимо готувати громаду до наступних виборів.
— Чи правильно розуміти, що якби не стався цей випадок зі «Свободою», то «демократичні сили» були б просто статистами і спостерігали за тим, як далі сили міського голови й далі ухвалюють потрібні їм рішення?
— Не зовсім статисти. По-перше, опозиційні депутати не голосували б «за» і не спостерігали б. Була б обов’язково риторика протесту, до того ж, аргументована. До того ж, діяло б одне із найбільших завоювань — присутність преси. І все, що фіксується на засіданнях, розумні люди аналізують.
До суспільства почала доходити інформація не рафінована і парафінована Сапожком інформація, а справжня, яку витягують депутати шляхом запитів, звернень, вивчаючи питання на засіданнях комісій. І хто хоче побачити — той побачить. Уже такою групою депутатів та медіа-ресурсів Сапожку і компанії створили таку незручність! І їм, і тим, хто стоїть за міським головою.
Думаю, Ігор Васильович уже зараз мріє, як йому піти у відставку. Але, на жаль, ляльководи не дають цього зробити. Думаю, його команда настільки зав’язана на грошових потоках і настільки вкладені «темні» інвестиції, що вже йому просто не дають звільнити це місце. Особисто Сапожко, як розумна людина, давним-давно добровільно подав би у відставку.
— Є думка, що Ігор Васильович збирається балотуватися до Верховної Ради…
— Все можливо. У нашій країні все можливо. Навіть допустиме поєднання — президент і офшор. Президент, який повинен стояти на сторожі бізнесу, антирейдерства, ховає гроші за кордоном, бо боїться, напевне, рейдерства, наїздів на свій бізнес олігархів, і тому змушений кошти витягувати з країни і ховати десь за кордоном. А йдеться про президента! Що тоді вже говорити про простих броварчан?
Ігор Васильович ще по інерції, мислячи критеріями тих, хто за спиною, сподівається, що якісь грошові потоки винесуть його до Верховної Ради. Мені дуже хочеться сумніватися в цьому. Але якщо це станеться, то це буде свідченням, що ми ще дуже й дуже далекі від перемоги.
Далі буде…
