Останні кілька років, думаючи про зиму, я уявляю не новорічні свята, запах мандарин чи пухнастий сніг, я уявляю власну нерухомість. Майже кожного дня мені доводиться їздити до Києва на навчання, нерідко пересуваюся й Броварами. Однак узимку, як і більшість українців_ок, стаю маломобільною. І справа не лише в кількох шарах теплого одягу, але й банальній непристосованості доріг (особливо пішохідних) до сніжної погоди. Цьогорічний кінець зими й початок березня теж видалися непростими для пересування. Снігопади, хуртовини, ожеледь, і, відповідно, ріки талого снігу вкотре ознаменували перехід від морозів до абиякого тепла. Разом із тим, нагадали про безсилля комунальних служб та недолугу інфраструктуру. “Трибуна” вийшла на вулиці Броварів, аби дізнатися, як люди, візочки, автомобілі й навіть чотирилапі пересуваються великими водами міста.
“Треба одягти дві пари шкарпеток, бо всі ноги мокрі будуть”, — пояснює моя тітка своєму семирічному синові перед прогулянкою парком. Малий із великою неохотою таки піддається неньці. Коли ж повертається додому, розчаровано нарікає: “І шо мені з тих двох пар, усе одно ноги мокрі!”.
На вулиці бачу як кілька матусь і татусів майже щохвилини нервово перевіряють чобітки своєї малечі. Плюсова температура разом із кучугурами снігу, що так і лишилися після хуртовин, перетворила містян і містянок на справжніх акробатів_ок. Тут перестрибнути величезну калюжу, там — обійти припарковані в недозволеному місці автівки, іще далі — розминутися з іншими перехожими на доріжці, що явно розрахована лише на півлюдини. На їхніх обличчях роздратованість, у рухах — поспішна обережність. Я й сама буквально вчора стала жертвою такої метушні. Не встигнувши навіть дійти до зупинки, посковзнулася на сходах із під’їзду й роздерла коліно (цікаво, що перед цим три місяці зими мені вдавалося тримати рівновагу). Найбільше ж незручностей при такому стані доріг виникає в містян і містянок похилого віку чи з травмами та в батьків із візочками.
“Дуже погано нам ходиться, — нарікає пані Валентина, що разом із подружками обговорюють погоду на лавці в парку “Перемога”. — Нічого не почищено, усюди бруд і каша. Так і напишіть! Вони (комунальні служби, — прим. авт.) проїхалися разочок, люди пройшлися, — і знову грязюка. У моєму віці вже через калюжі не пострибаєш, можна й кістки зламати. Доводиться втричі довше йти…”.
“Та я вже тут хвилин двадцять стою, усе думаю, як це болото перейти, — розповідає Олександр, що вийшов на прогулянку з маленькою дитиною у візочку і застряг посеред вулиці Грушевського. — Жінка коли йде гуляти, я її до парка проводжу, бо сама вона візок не потягає. А в парку ще більш-менш дороги”.
Допомагають жінкам із візочками не лише їхні чоловіки, але й незнайомці. Прогулюючись (чи, швидше, пропливаючи) містом, бачу, як біля мого дому водій спеціально зупинився, аби виручити молоду маму, що кілька хвилин безрезультатно намагалася перетнути вулицю. “Ну а шо ж, бачу, вона маленька, худенька, тягне ту коляску з дитиною. Ще сама завалиться. Дороги такі, що на вулицю взагалі краще не виходити”, — пояснює Микола, той самий водій.
Коли запитую в моїх героїв і героїнь, чому, на їхню думку, така ситуація, звинувачення (цілком передбачувано), ніби талий сніг, ллються в бік місцевої влади.
“Кармани-то в них широкі, а рученьки — короткі для роботи”, — майже народною мудрістю скаржиться подруга пані Валентини.
“Мабуть, таке ставлення до доріг, до людей, до свого міста у влади”, — вважає Олександр, що з малюком застрягнули по дорозі в парк.
“Та не тільки комунальники ж. Їм треба ще подякувати за роботу під час снігопадів серйозних, тьху-тьху, а центральні вулиці тоді ще нормально почищені були. Тут проблема в тому, як між будинками створювали проїзди. Ну, і в людях, які машини де хочуть, там і ставлять”, — переконаний небайдужий водій Микола.
Протягом першого тижня весни броварчан_ки розділилися на два табори: одні дякували міському голові Ігореві Сапожку за оперативне прибирання вулиць, інші — висловлювали незадоволення. У зв’язку з занепокоєнням хуртовинами й неможливістю пересуватися ТЕКСТИ.og.ua створили рейтинг міст, де снігу випадає найбільше.
А журналістка Економічної правди проаналізувала досвід інших країн у боротьбі зі снігом. Так, у США діє правило “трьох годин”. Себто, при сильних снігопадах головні магістралі повинні бути розчищені через три години. Там же запропонували додавати в дорожні суміші гас, адже це підвищує здатність дороги акумулювати тепло, щоб віддавати його, коли випав сніг. При цьому вартість полотна лишилася такою ж. У Чикаго, аби запобігти ожеледиці, дороги поливають сумішшю з цукровим сиропом. У Швеції дрібний пісок змішують із гарячою водою в пропорції 7 до 3-х і розбризкують на вулицях. Так сніг не тане, а стає схожим на наждачний папір, цього способу вистачає на три-сім днів. У Канаді сніг вивозять на мобільні полігони й топлять. 2002 року влада Торонто купила три такі “топильні” машини за 8 млн. дол. При цьому міські витрати на утримання кілометра полотна при ста снігопадах на рік перевищують 5,5 тис. дол..
Утім, перекладати всю провину лише на комунальні служби і справді не варто. Адже часто прибирання міжбудинкових територій стає неможливим. Спеціальна техніка не поміщається між припаркованими автівками мешканців_ок. Не варто забувати й про першочергові причини: компанії-забудовники часто не приділяють належної уваги плануванню інфраструктури житлових комплексів. Так, наприклад, більша кількість зливових каналізацій, вищі бордюри для пішоходів та ширші дороги побіля будинків, — усе це допомогло б уникнути стихійних водоймищ при плюсових температурах.
У народі кажуть: “історія вчить, що вона нічому не вчить”. Очевидно, те саме можемо сказати і про українську погоду. Адже ця зима не перша й далеко не остання. Лишається сподіватися, що якогось року (дуже хочеться вірити, що вже найближчого) окрім нових доріг Броварів, представники_ці місцевих комунальних служб таки вивчать нові, ефективні, способи розчищення вулиць. І право на рух у зимовий та постзимовий періоди матимуть не лише чотирилапі, але й двоногі та чотириколісні.
