Із огляду на резонансність проблеми, є сенс розпочати з довідкової інформації, в чому допоможе Вікіпедія: «Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку — неприбуткова юридична особа, створена власниками житлових та нежитлових приміщень для спільного користування, утримання та управління своїм будинком та прибудинковою територією, а також для юридичного оформлення їхніх майнових прав на будинок та прибудинкову територію.
ОСББ створюється на основі права сумісної власності та представляє лише співвласників нерухомості, щоби самостійно вирішувати — хто обслуговуватиме будинок, які будуть внески на його утримання (квартплата), кому здавати в оренду нежитлові приміщення тощо, куди витрачати гроші. Ефективне використання коштів і контроль приводять до якіснішого та раціональнішого утримання будинку.
Для створення об’єднання скликаються установчі збори. Рішення установчих зборів оформлюється протоколом. За однією адресою може бути зареєстроване лише одне ОСББ». Кінець цитати…
Що цікаво, відповідна система була запроваджена в Україні ще 1995 року, проте лише після перемоги Євромайдану почала по-справжньому втілюватись у життя. І, як будь-яка ініціатива — особливо корисна для людей, — вона отримує часом шалений спротив на місцях, величезну порцію критику та море народного нерозуміння.
Елементарні закони маркетингу пояснюють цю ситуацію дією трьох чинників: страхом перед чимось невідомим; страхом перед імовірністю виникнення нової форми корупції («і керівники ОСББ також крастимуть»); страхом перед витратою більших коштів, порівняно з тими, що пропонують ЖКГ.
Увесь спектр проблем і страхів проявився на нещодавній зустрічі в смт Калита, куди спеціально завітав депутат броварської міськради Андрій Саук, аби пояснити мешканцям, чому їм бажано приєднатися до вже створених в Україні майже 20000 ОСББ.
Зустріч, яка тривала приблизно дві години (рекомендую переглянути її на Ютюбі), вповні розкрила, наскільки громадяни України — принаймні значна їх частина — перебувають у радянському минулому, в павутині колишнього менталітету. Можна сказати, просування ідеї ОСББ, її запровадження — як у конкретному населеному пункті, так і загалом по державі — є своєрідним тестом на нашу з вами совковість.
Незмінно інтелігентному, спокійному та уважному Сауку кожне друге запитання задавали з підвищенням тону. Часом складалося враження, що не всі відповіді депутата подобалися мешканцям, і не всі хотіли їх почути. Хоча калитян легко зрозуміти: тут і згадувані побоювання перед усім новим, і глибоко засаджене в нашому менталітеті уявлення, що будь-які ініціативи влади спрямовані не стільки для потреб людей, скільки проти них…
Тепер до суті. Калитяни запитували в Саука про те, що й мешканці інших наших населених пунктів у таких же вповноважених осіб, і це зайвий раз демонструє, наскільки спільні проблеми в різних регіонів. Отже: як організувати ОСББ, що потрібно для його реєстрації; чи є урядова ініціатива примусовою; хто може стати керівником об’єднання, які в нього обов’язки та повноваження; чи може новоутворення поліпшити знайомі всім «дрібні» побутові проблеми — якість води, освітлення, чистоти, роботи ліфтів, латання дахів, утеплення тощо; а найголовніший інтерес викликав конкретний пункт — скільки це коштуватиме.
Гарячі дискусії викликало питання накопичувального фонду. Суть у тому, що громадяни, добровільно сполучені в ОСББ, створюють, умовно кажучи, загальну касу, куди регулярно сплачують певні кошти. За словами Саука, в його броварському об’єднанні «такса» має прив’язку до квадратури приміщення: щомісяця мешканець платить по дві гривні з квадратного метра. Що за дає? За якийсь час виникає певна сума, котра формує фундамент для вирішення тих чи інших проблем конкретного ОСББ. Заковика в тому, що поява отієї суми вимагає часу та сумлінності, відповідальності мешканців. І вкотре з’ясувалося, що не всі українці хочуть чекати, а тим паче — бути відповідальними.
Взагалі, це тема іншого й ширшого дослідження — те, що хочемо «жити, як у Європі», причому вже «тут і тепер», але не маємо наміру довго й складно працювати в цьому напрямку. Для прикладу: дехто із присутніх запитував депутата: «скільки ж треба створювати той накопичувальний фонд?», «хто ним розпоряджатиметься?», «той, хто розпоряджатиметься, — невже не крастиме?», «я здаватиму гроші, а сусід ні?» й т.д., й т.п.
На що Саук повторював кілька фундаментальних постулатів. А саме: ОСББ є добровільною спілкою відповідальних громадян; в ОСББ проблема одного члена є загальною проблемою всіх (отож не пройде варіант, коли в дев’ятиповерховому будинку протікає дах, а гроші на ремонт здають тільки мешканці верхніх ярусів); діяльність деяких ОСББ підтримують меценати із-за кордону, проте іноземні кошти йдуть лише туди, де є реальна праця та прагнення змін.
Звучали різні настрої. Ось цитата — песимістична: «В Калиті немає жодного працюючого підприємства, де нам узяти гроші на внески в ОСББ?» Тепер друга цитата — життєствердна: «Така ж дилема стоїть перед багатьма мешканцями Західної України, й вони вирішують її тим, що їдуть на заробітки в інші регіони чи навіть країни; нам легше, бо Київ близько…».
Словом, шлях подолає тільки той, хто твердо вирішив іти. Й не зупинятися. Тим більше — не озиратись у минуле, давнє й не дуже.
…Іще одне, наостанок. Не хочеться лити воду на невсипний антиукраїнський млин, представники котрого полюбляють ділити державу та населення на ті чи інші групи. Втім, показово те, що реалізація плану ОСББ чітко розмежовує Україну по частинах. На Заході — найбільше на Галичині — реформа триває особливо активно (тим паче перед очима чудовий сусідський досвід у Польщі). Із просуванням до Центра та Півночі вона уповільнюється, й скепсис щодо неї зростає. Ну, а у випадку зі Сходом та Півднем стан справ реально складний.
Тобто видно, де тяжіє Європа, а де ще — Совєцький Союз…
Станіслав Дикий.
Відео лекції Андрія Саука по ОСББ в смт. Калита дивіться тут.
