Броварчанин Руслан Попов був із тих, про яких кажуть «хлопці, яких не можна називати» – розвідником спеціального призначення. Він загинув під час спецоперації на Півдні України ще 7 травня, та лише кілька днів тому, у рамках обміну тілами, його змогли повернути додому. І лише сьогодні, 21 липня, рідні мали змогу його поховати. Поховати як Героя України: 18 липня Президент присвоїв Руслану Попову таке звання та нагородив орденом «Золота зірка».
У серпні Руслану Попову було б 45 років. Фактично стільки ж і знає його Юлія – майбутні чоловік і дружина познайомилися ще в дитсадку міста Очаків, де і народилися.
Школу Руслан закінчував у Києві – сім’я переїхала в столицю за переведенням батька-військового. Проте щоліта хлопець відпочивав у бабусі в Очакові, де залишилися його друзі дитинства. Там продовжив спілкуватися і з Юлею. Там, після багатьох років дружби, коли обом було по 26 років, і зробив їй пропозицію руки та серця. Побралися вже через місяць.
У Броварах сім’я Попових живе майже 19 років. Саме стільки років разом прожили Руслан і Юлія. У нашому місті в подружжя народилися донька і син.
Руслан був кадровим військовим. Він закінчив у столиці військове танкове училище і, як мріяв ще зі школи, став розвідником спецпризначення.
Понад рік із місією ООН був у Ліберії, а по поверненню служив в Україні – виконував завдання спеціального призначення. Пішов на пенсію за вислугою років, проте як тільки росія вторглася на Донбас, у 2014 р. добровольцем відразу повернувся в армію.
«Ще в 2010 році Руслан передбачав, що росія рано чи пізно нападе на Україну, – розповідає Юлія. – Вони часто виїжджали на навчання в Крим, то Руслан говорив, що в росіян саме такі настрої».
У складі групи на Донбасі Руслан провів кілька успішних операцій.
Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Руслан був у Маріуполі – у складі загону виконував особливе завдання. Наприкінці березня в складі групи він вийшов із оточення, щоб уже за тиждень повернутися в Маріуполь у складі евакуаційних рейсів. Вертольотами із «Азовсталі» спецпризначенці вивозили поранених, доставляли туди зброю, ліки і продукти харчування.
Про всі завдання, які виконував Руслан на фронті та в тилу, Юлії невідомо. Та і не розпитувала, адже знала, у яких військах служить її чоловік – які не можна називати вголос.
Востаннє подружжя бачилося 9 лютого 2022-го – відтоді щодня спілкувалися телефоном. Руслан дзвонив сам, коли була така можливість. Останній дзвінок був увечері 6 травня: чоловік сказав Юлії, що завтра рано прокидатися – є справи. А 7 травня в слухавці Юлія почула голос командира, який повідомив, що Руслан із двома іншими розвідниками загинув під час прикриття відступу групи. Проте до останнього рідні в це не хотіли вірити, адже тіла ніхто не бачив. До 14 липня.
Русланове тіло віддали росіяни як неідентифіковане в рамках обміну 30-ма тілами. 15 липня Руслана вдалося опізнати за особливими прикметами.
Так і не дочекалися повернення сина з війни Русланові батьки, яких він дуже поважав і любив. Без брата залишилася сестра, з якою у них були дуже теплі стосунки.
Для своїх неповнолітніх сина і доньки Руслан назавжди залишиться найкращим батьком – веселим, добрим, щедрим, який неймовірно любив і оберігав свою сім’ю. Який був майстром на всі руки, не боявся братися за будь- яку роботу і вважав, що немає нічого, чого б не могла зробити людина – варто лише захотіти. Саме таким його пам’ятатиме і Юлія.
На мундирі, що залишився на згадку про Руслана, низка нагород, як свідчення того, яким був її чоловік: За мужність при виконанні спецзавдань, За воїнську доблесть, За відданість воєнній розвідці, Захиснику Вітчизни, За участь в антитерористичній операції, медаль ООН, кілька пам’ятних відзнак. До них додалася остання – від Президента України. 18 липня 2022 р. указом № 505 Руслану присвоєно звання «Герой України» та нагороджено орденом «Золота зірка». Посмертно.
Сьогодні рідні, близькі, знайомі і побратими мали змогу попрощатися з Русланом. Похоронили капітана І-го рангу на новому кладовищі на Алеї Героїв.
Царство Небесне і світла пам’ять нашому захиснику. Герої не вмирають – вони Ангелами допомагають нам на землі.
Фото – надані Юлією Поповою
Читайте також
- Загинув Юрій Таран – командир підрозділу 72-ї бригади ім. Чорних Запорожців, що обороняв Броварщину
- На Сході країни загинув учитель із Княжичів Анатолій Федоренко
- У бою на Сході країни загинув броварчанин Ярослав Друзь. Що відомо про Героя
- У боях із російськими окупантами загинув Олег Куцин – командир батальйону, який обороняв Броварщину
- На фронті поліг броварчанин Михайло Завірюхін – син загиблого розвідника-АТОвця Ігоря Завірюхіна
- «Росія від нас не відчепиться, треба бути готовим захищати країну»: Броварська громада попрощалася із загиблим Героєм Олексієм Кузьком
- «Я молодий і маю захищати свою країну і тебе, мамо»: Бровари попрощалися з Героєм Антоном Перегудовим
