Напередодні прочитав у соціальних мережах: «Свято! Свято!! У Броварах буде свято! У центральному парку «Перемога»! Приходьте — буде радісно!».
Уява навіяла — знову чергова порція передвиборчої «гречки» для електорату.
Навмисне не називатиму ту організацію, яка проводила свій захід у центрі міста, аби не сказали, що я «під кимось». Зауважу лише, що акція проводилася благодійним фондом, який усі виручені кошти від проданих солодощів передасть місцевому дитячому будинку для діток з обмеженими можливостями.
Локацію цієї акції я обходив уздовж і поперек, обдивлявся, оглядав, «просвічував» поглядом немов сканером. Як кажуть, «очі виїв». Шукав «підводних течій» — а раптом десь вигульне, хоч якийсь папірець, прапорець чи логотипчик з передвиборчою агітацією?
Не було! Не було!!
Благодійний фонд проводив свою діяльність без будь-якої політичної і передвиборчої реклами! Ніхто на цьому не зробив агітаційну платформу, ніхто, неначе паразит, не «присмоктався» до вічного — піклування про наших дітей…
І так душі стало якось легко! І радісно! Не все людяне у Броварах ще вмерло чи присипалось або приспалося. Бровари — живі, і дихати тут можна на всі груди!
Проходячи біля арки парку «Перемога» побачив, як і багато броварчан, збиту букву на змайстрованому слові «Бровари» та пощерблене з боку жовто-блакитне серце.
Жінка шанованого віку, яка проходила поруч, не витримала: «Хто ж це зробив?! Невже люди? Мабуть, хто зробив — не люди».
Може вітром здуло? Та ні, конструкція не паперова, так вітром не здулася б.
По дорозі до парку зустрічаю заступника міського голови Василя Андрєєва.
«Василю Олександровичу!», — озиваюся, — «Що робити? Буква впала!».
«Треба не запитувати! Треба ставати й самому ремонтувати!» — відповідає поважна людина. «Давайте зараз станемо і полагодимо», — сам викликається заступник міського голови.
Починаємо притулювати букву. Буква «О» — вже погнута, потріскана, на ній бовтаються кілька шурупів, шматки скотчу… Покрутивши у руках те, що залишилося від «О», Василь Олександрович вигукує: «Зараз підемо, візьмемо скотч, інструменти і зробимо. Зараз-зараз!». Останні слова уже вигукує на ходу і кудись із помічником швидко зникає.
Проходять майже дві години, повертаюся додому знову через парк — як стояла буква, так і досі стоїть.
Мабуть, на вагу скотч дуже тяжкий, якщо Василь Олександрович і досі його несе, аби полагодити словесну конструкцію.
Буква і досі стоїть перекошена…
Фото — соціальна мережа Facebook
