«Трибуна-Бровари» відновлює серію матеріалів «Місто, люди і місця», у межах якої ми розповідаємо про цікавих особистостей і локації, що створюють і прославляють наше місто. Цього разу поспілкувалися із солістом українського музичного рок-, метал- і фолкгурту «Веремій» Віталієм Калініченком. Співак родом із Броварів. Певний час у місті жив і гітарист «банди» Денис Бойко. Нещодавно гурт відновив свою діяльність після тривалої перерви.
Привіт! Розпочну з актуальних подій. «Веремій» існує вже давно, але нещодавно сталася, так би мовити, реінкарнація. Після припинення діяльності гурту в 2018 році ви все-таки «відродилися» і просто посеред пандемії COVID-19 випустили доволі позитивний, на мою думку, тематичний «карантинний» кліп «Усміхнені й живі». Він, до речі, вже набрав понад 1 млн. переглядів на Youtube. Ролик гурт оприлюднив у квітні. Після того – мовчання. Що далі? Ви на низькому старті відновлення діяльності чи це була «разова акція»?
Це планована акція! Варто почати з того, що роботу ніхто не припиняв, звісно, якщо матеріал, який ми накопичуємо, вважати за ведення нашої діяльності. Якщо говорити про публічний простір, то так, видимої діяльності ми поки тимчасово не ведемо. Але «ковід» дав можливість подарувати людям пісню, яка просто влучала в десяточку за своїм сенсом. Тому гріх було її не показати.
До «ковіду» було відчуття, що ті чотири альбоми, які ми видали, дали змогу нам сказати все, що ми на той час хотіли сказати. Наразі мені здається, що в нас певний етап переосмислення. Ми різні в кожному альбомі. Тому зараз також думаємо над новим усім. Більшого сказати не можу наразі.
Попри сподівання багатьох, карантин продовжили до кінця жовтня, заборонивши концерти навіть у «зелених зонах». Та не всі поспішили скасовувати заплановані заходи. Вони відбуваються навіть зараз. Із дотриманням карантинних вимог чи ні – це вже інше питання. До того ж, є сподівання, що після жовтня дозволять більше. Тож, чи планує «Веремій» уже цього року взяти участь у якихось музичних заходах? Чи пізніше? І чи є у вас новий матеріал для слухачів? Поділитеся секретом?
Матеріал у нас новий є, звісно. Інша справа, що ми також зараз готуємо соус, яким той матеріал заправлятимемо перед подачею. У цей час свідомо ні на яких концертах не плануємо виступати. Це також планово. Хочеться, щоб слухачі це також знали і розуміли.
Розкажи, як утворився «Веремій».
Важко згадати, як утворився гурт у якихось деталях. Єдине, що можу сказати точно, що це було в Броварях. І це був початок нульових. Але тоді це було по-аматорськи і непрофесійно. І не особливо й хотілося займатись тим серйозно. Ми просто збирались із гітарами та кайфували.
Десь у році 2008 – 2009 це переросло в те, що вже знають слухачі як «Веремій». Назву я підглянув у словнику. Сподобалось слово і ми користувались ним просто деякий час, не знаючи сенсу. Але назва виявилась непростою.
Так називали дракона (або, як на наших територіях казали, – змія), котрий жив на території сучасної Західної України приблизно в ХІІІ – ХІV століттях. Цей дракон і досі живий. Точніше – його енергія, яка лунає важкими акордами з наших пісень.
Вас часто порівнюють із гуртом «Тінь Сонця». Відверто кажучи, певну схожість бачу і я. Але знаю, що ви заперечуєте цю схожість. Як ви ставитесь до таких порівнянь і чи все-таки у вас є щось спільне?
Нам часто кажуть, що нас із кимось порівнюють, але жодного разу так і не показали, де про це можна почитати. Але загалом, якщо ти кажеш, що теж помічаєш схожі моменти, то це, може, і не дивно. Бо, якщо проаналізувати, починали ми грати приблизно в однаковий час.
Ми були між собою знайомі – навчались із Сергієм Василюком (солістом гурту «Тінь Сонця», – ред.) разом ще до створення гуртів. Ми росли в схожому середовищі. І головне – починали грати в схожому стилі, навколо фольку та етно.
Думаю, оскільки загалом гуртів тоді було не так багато, як зараз, а гуртів, котрі грали в схожих стилістиках, взагалі одиниці, подібне порівняння має право на життя. Але, мені здається, те, про що ми говоримо, стосується, можливо, перших альбомів. У будь-якому разі те, що відрізняє різні гурти – це саунд. А він у нас завжди був різний.
Для читачів «Трибуни» зазначу, що з гуртом «Веремій» я зі своїм другом познайомились, коли їхали в одному вагоні поїзда після фестивалю «Бандерштат» 2009 року, якщо я не помиляюсь. А з Денисом ми, навіть, працювали разом у броварському виданні «Маєш право знати».
Уже в той час репертуар гурту був роковий і фольковий. Але, як виявилось, у 2002 починали ви геть із іншого стилю музики. Чому раптом змінили жанр? Що спонукало? Чи не Помаранчева революція?
Не Помаранчева революція, ні. Вона мала вплив, але ми змінили репертуар до неї. Річ у тім, що моя перша освіта тісно пов’язана з культурою. Я досліджував українську культуру, історію, міфологію, демонологію. І ці дослідження перетікали в рядки пісень гурту. Тому зміна тематики – просто нормальна еволюція.
Пригадую, що гурт активно підтримував Євромадан. Ви часто брали участь у різноманітних патріотичних фестивалях. Окрім наявності патріотичних пісень, відверто публічно висловлювали проукраїнську позицію. У зв’язку з цим дещо банальне, але завжди актуальне запитання: що ви думаєте про тезу «культура поза політикою»?
Я вважаю, що в Україні питання культури і політики нероздільне. Так склалось історично.
Наближаються місцеві вибори. Чи підтримуєте або плануєте підтримати (як гурт чи кожен із вас особисто) якісь політичні сили, політиків? Які? Можливо, когось у Броварах?
Оскільки саме зараз я не живу в Броварях, то для мене питання місцевих виборів саме там не є кричущим і надактуальним. Я не в захваті від того, що відбувається зараз в плані керівництва містом, але можу казати це лише як спостерігач, тому можу і помилятись.
Як на мене, то місту потрібні зміни. І я не прибічник ситуації, коли одна людина займає керівні посади більше одного строку. Не хочеться згадувати Білорусь. Ну, і підтримувати когось на виборах поки не вдасться все одно, бо є обмеження на масові заходи і ми не маємо планів, як я вже казав, виступати. Хоча запрошення надходять.
Від кого?
На питання «Від кого?» я можу відповісти лише, що це не політично-агітаційні запрошення. Просто різні організатори різних фестів, клубів, скажімо, періодично цікавляться, чи не готові ми вийти на сцену вже.
Віталію, ти, наскільки я знаю, родом із Броварів. Розкажи детальніше, що пов’язує тебе з містом.
Я ж там виріс, закінчив школу і т. д. У мене там і досі живуть рідні, тому я частий гість міста. А зараз живу то в Києві, то у Львові, то ще десь. Намагаюсь бути громадянином країни.
Історія з припиненням діяльності у 2018 році. Чому так сталося?
У 2018 році ми відіграли концерт на Atlas Weekend (здається, то був «крайній» тоді) і вирішили зробити певну творчу паузу. І я тоді був трохи прив’язаний до Львова, важко було проводити репетиції. Якраз прийшло розуміння, що щось потрібно змінювати, якось рухатись далі. Ось він і етап переосмислення!
«Веремій» зараз – це хобі, робота? Що?
Я не ставлюсь до життя як до робіт і хобі. В мене інша філософія життя. Пам’ятаєш: «Знайди справу, яка тобі подобається і буде до душі, і ти ніколи не працюватимеш, жодного дня»? В мене саме так. Я кайфую від усього, що я роблю в житті. Бо це проходить через мене і мою душу. «Веремій» так само. І цей дракон нас несе завжди тільки вперед!
Спілкувався Дмитро Карпій, журналіст ІА «Трибуна-Бровари»
Головне фото – Дмитро Карпій, © «Трибуна-Бровари»
Читайте також у серії «Місто, люди і місця»
- Юлія Капшученко – організаторка Всеукраїнського фестивалю на честь Тараса Шевченка
- Софроній Костира – герой, що боровся за незалежність України 100 років тому
- Марія Овдієнко — людина-історія про опір радянській системі та сучасну культуру Броварів
- Фонтене-су-Буа – перший побратим Броварів – ФОТОРЕПОРТАЖ
- Золотий голос Броварів Еліна Іващенко про життя після перемоги в проєкті «Голос. Діти»
