Аліна, Оля, Уляна, Катя, Іра, Ангеліна – ці шестеро броварських дівчат із перших днів війни взяли на свої плечі організацію роботи штабу «БроДобро». Якщо коротко, то назву можна розшифрувати як «осередок броварського добра для військових». Вони організували і запустили потужну машину, що працює 24/7, для того, щоб першочергово бійці місцевої тероборони та добровольці не мали ні в чому потреби.
Ольга Ткаченко – адвокатка, навчається на астролога, Аліна Шух – чемпіонка світу з легкої атлетики, її старша сестра Уляна Шух – телеведуча, продюсерка телеканалу, Катерина Молнар – студентка «могилянки», керівниця молодіжної організації, Ірина Ганжа – власниця салону краси, Ангеліна Пальчик – маркетолог-айтівець. Молоді, гарні, розумні, талановиті. А ще – безкорисливі, віддані і відважні.
Ніхто з дівчат (та і нас) не міг і в страшному сні уявити, що наш сусід, наш «брат», підступно, як і німецькі фашисти 81 рік тому, ранком нападе на Україну, яка ще додивлялася мирні сни.
Бомби, скинуті російськими літаками на військові частини в Броварах 24 лютого, назавжди розділили життя броварчан на «до» і «після». У перші дні війни частина мирних мешканців поспішно виїхала з міста, іншій частині, що залишилася в Броварах, довелося поспішно інтегруватися в нові реалії. Кожен це зробив по-різному. Дівчата – пішли у волонтери. Це та величезна когорта в Броварах, яка підтримує крила нашим захисникам.
Оля, Аліна, Уляна, Катерина, Ірина, Ангеліна прийшли у волонтерський штаб фактично одночасно – у перші дні війни. Кожна зі своїми уміннями, знаннями і великим бажанням допомагати, щоб якнайшвидше наблизити перемогу. Усю роботу дівчата розподілили за напрямками і кожна очолила своє поле «битви».
Протягом місяця броварчанкам удалося налагодити чітку роботу великого механізму, увесь потенціал якого направлений на допомогу, першочергово, бійцям тероборони, добровольчим об’єднанням, ЗСУ. Але не відмовляють у допомозі і броварській лікарні, Червоному Хресту.
У штабі на сьогодні працює близько 50 волонтерів, які розподілені за кількома напрямками – інформаційний відділ, приймання продовольчої допомоги, приймання медикаментів, сортування одягу, забезпечення амуніцією, забезпечення зарядними пристроями до телефонів та пауербанками, виготовлення «їжаків», «смузі», плетіння захисних сіток, приготування обідів, логістичне забезпечення (автопарк).
(Натисніть задля збільшення)
(Натисніть задля збільшення)
Нашим журналістам вдалося поспілкуватися лише з Аліною, Уляною, Олею та Ангеліною. Ірина та Катерина після налагодження роботи на своєму напрямку, евакуювалися. Зокрема Ірина у волонтерському штабі збирала кошти. На початку війни волонтерки взяли в борг для бійців військову амуніцію на 1, 5 млн грн. Зусиллями тієї ж Ірини ці кошти вдалося зібрати і борг закрити. Згодом із міста поїхала Катерина, яка створила телеграм – канал штабу «БроДобро», який наразі діє. Проте дівчина продовжує працювати дистанційно, а також комунікувати з волонтерами з інших районів та за кордоном.
Працюватиме дистанційно і Аліна. Поки готувався матеріал, ми дізналися, що після тритижневого марафону в штаб, спортсменка виїхала в м. Ліль (Франція) в тренувальний табір. Проте ми встигли з нею поспілкуватися.
Аліна
Аліна Шух – вихованка Броварського вищого училища фізичної культури (тепер спортивний фаховий коледж – авт.), одна з найобдарованіших українських спортсменок у багатоборстві: багаторазова чемпіонка України і чемпіонка Європи. Вона входить у когорту найперспективніших багатоборок світу.
У волонтерський штаб «БроДобро» Аліна Шух прийшла в перші дні війни. «24 лютого я щохвилини читала новини, готувалася до нападу росії. На другий день зрозуміла, що це погана стратегія і прийшла сюди (майбутній штаб – авт.), – розповідає Аліна. – Фактично відразу до роботи в штабі долучилася вся моя родина – тато, мама, брат, сестра Уляна. Було велике бажання допомагати, щоб якнайшвидше наблизити перемогу».
Аліна стала тим стержнем, навколо якого об’єдналися інші волонтери, адже з першого дня взяла на себе організаційні обов’язки – приймала всі замовлення і те, що приносили люди, координувала фасування необхідного та його розподіл серед військових. І робила це так само професійно, як у спорті – зібрано, відповідально, цілеспрямовано.
Під час роботи в штабі дівчина відкрила в собі важливість делегування, а ще – людей, які готові об’єднуватися і самовіддано та безкорисливо працювати задля спільної мети – перемоги.
Після 20-денного марафону у волонтерському штабі, Аліна поїхала на спортивні збори у Францію. «Я, як спортсменка, можу принести для своєї країни ще більшу користь, тому маю відновити тренування, адже тут зробити це дуже складно. У штабі всі процеси побудовано і вони працюють, як годинник. Займатися пошуком допомоги і проводити перемовини я зможу і віддалено. У мене є мета – вигравати змагання, прославляти Україну та доносити людям усього світу правду про те, що відбувається в моїй країні».
Уляна
На війні бездіяльність є злочинною, каже Уляна, тому поряд із сестрою і розпочала волонтерити.
«Волонтерити мене змусили обставини, – зізнається дівчина. – Адже коли Аліна стала однією з координаторок роботи штабу, потрібно було комусь працювати над поширенням інформації в соцмережах, пошуком меценатів, проводити з ними телефонні перемовини, робити замовлення. І я взяла на себе функцію координаторки зв’язку».
У перші дні війни в штаб масово надходила допомога як від пересічних броварчан, так і бізнесменів. Зараз волонтери більше працюють із фондами і меценатами, залучають гуманітарну допомогу як із різних міст України, так із-за кордону – Івано- Франківська, Львова, Рівного, Польщі, Німеччини, Бельгії, Румунії, розповіла Уляна. Також волонтери штабу співпрацюють із штабами інших міст Київщини. Зокрема, допомогли евакуювати людей із Обухова.
Уляна чесно зізнається, що до війни Бровари їй не подобалися і вона постійно намагалася «звалити» в Київ. Останні роки там і працювала журналісткою та продюсеркою на одному з телеканалів. Проте війна перевернула її світогляд і змусила подивитися на місто та його людей іншими очима. А люди в Броварах неймовірні, каже дівчина – відкриті, чесні, товариські, безкорисливі в бажанні допомогти. Вони працюють у штабі безкоштовно, без вихідних і перерв, вони сміливі і надійні.
Один із таких – людина-позитив, улюбленець всіх волонтерів Михайло Міщенко.
«На другий день війни я прийшов у військкомат, там довго чекав – фактично до самого вечора. Але мені там порадили допомагати волонтерам, і я прийшов сюди, – розповідає Михайло, який має інвалідність. – Спочатку допомагав фасувати одяг, сортувати продукти, робити «бандерівське смузі». А тоді побачив, що тут усі зайняті і немає кому приглядати а чистотою, тож я взяв у руки віник і почав прибирати. З того часу і відповідаю за порядок».
Попри те, що Михайло має інвалідність, він чудово справляється зі своїми обов’язками і своїм позитивним настроєм піднімає бойовий дух іншим волонтерам.
Ольга
Ольга – адвокатка, навчається на астролога. У тероборону прийшла ще в 2015 році. В інтернеті побачила рекламу місцевого добровольчого об’єднання на зразок: «У нашій країні йде війна, а що для допомоги нашим воїнам робиш ти?». І вже за кілька днів вона стала одним із добровольців цього об’єднання. Разом із іншими займалася фізпідготовкою, рукопашним боєм, ходили на добові виходи. У 2018 році вона стала першою жінкою, яка підписала контракт резервіста. Контракт закінчився минулого року, через хворобу на коронавірус продовжити його не встигла.
Перший день війни невідривно слухала новини, розповідає дівчина, а тоді вирішила діяти. « У цій ситуації є два виходи – бити (тобто діяти) або бігти. І я вирішила діяти», – каже Ольга. Проте як і чим допомогти – не знала, тож пішла в сформовану добровольчу медчастину крутити тампони для ран. А потім була зустріч із командиром добровольчого загону, яка й вирішила подальшу долю дівчини – Ольга залишилася в штабі, де відразу взяла на себе обов’язки розподілу і видачі гуманітарної допомоги. Наразі вона координує роботу волонтерів, які працюють за різними напрямками.
«Війна зняла маски з людей, тож я зараз умовно поділяю і сприймаю їх як чорне або біле – без півтонів», – каже дівчина. Проте зараз говорить про тих, які творять нову історію України і нашого міста – людяних, щирих, відданих, які не хизуються своїми посадами і регаліями, а просто роблять усе можливе, щоб наблизити нашу перемогу. «Із перших днів Анатолій постійно приходив у штаб і пропонував свою допомогу в логістиці. Згодом я призначила його відповідальним за транспорт і водіїв. І Анатолій відмінно справляється, має вже потужний парк автомобілів. А потім з’ясувалося, що цей Анатолій – полковник. У перші дні війни він пішов у військкомат, але його не взяли, тож він приєднався до волонтерів і намагається бути корисним чим може», – розповідає Ольга. І таких як Анатолій у штабі – десятки.
Волонтерський штат постійно змінюється: одні приходять, інші – йдуть. Але кістяк команди залишається. Серед них і Ангеліна.
Ангеліна
Ангеліна в мирному житті айтівець. Як й інші дівчата- координаторки, у штабі невипадково. Хоча сама дівчина зізнається в протилежному. Проте, як частина її однолітків, Ангеліна могла б поїхати з міста. Або ж залишитися і просто спостерігати за тим, що відбувається. Однак, за словами дівчини, читаючи тривожні новини, вона не знаходила собі місця і картала себе, що сидить вдома і нічим не допомагає нашим воїнам.
28 лютого із повідомлень у соцмережі дівчина дізналася про збір теплих речей для потребуючих, тож спакувала в автівку все, що могла, купила ще води та харчів і рушила в штаб. Там і познайомилася з Олею та Уляною. А коли почула, що їм потрібний один із координаторів – запропонувала свої знання і уміння. Логістика, пошук спеціалістів, залежно від потреб, формування списків волонтерів, координація водіїв – цим і займається. Але коло її обов’язків змінюється залежно від ситуації.
Не перша волонтерка зізнається, що війна, як потужний стрес, відкрила в ній приховані сили і можливості. Так, Ангеліна сама від себе не очікувала, що зможе працювати зранку до вечора без вихідних протягом тривалого часу. І продовжує це робити. А в мирний час працювала в режимі п’ятиденки. Дівчина почувається дуже потрібною, адже за першої необхідності може швидко знайти необхідних людей і домовитися за тони піску, камази чи крани. За потреби – може відразу змінити направлення, до прикладу, на творчість – розробити логотип штабу.
(Натисніть задля збільшення)
А ще втішається тим, що вміє розбирати і збирати автомат. Проте мріє, щоб використовувати ці уміння не довелося.
«Що я зроблю в перший день перемоги? Зателефоную і запрошу на зустріч тих людей, із якими познайомилася в штабі, але які змушені були поїхати в різні місця для боротьби з окупантом, – каже Ангеліна. – Адже навіть за короткий час у таких надзвичайних умовах ми стали рідними. А ще відразу почну реалізовувати свою давню мрію – подорожувати Україною».
Штаб намагається забезпечити всім необхідним як воїнів тероборони, так і добровольців і за потреби – ЗСУ. І їх не ділять на «більш важливих» і «менш важливих», адже всі захисники – наші, значить – усі важливі. Так само не ділять по значимості і волонтерів. «Наша фішка і сила – в єдності, – кажуть дівчата. – Для нас волонтер, який приніс буханку хліба, і меценат, який оплатив 100 бронежилетів – однаково головні і варті поваги, бо все це спільний внесок в одну велику перемогу”.
Дівчата розповідають про дуже теплі, дружні стосунки, які склалися між волонтерами і військовими. І ці стосунки будуть найміцнішими в житті, переконані волонтерки.
« У нас зараз із військовими (та і всередині штабу) привітання – обіймами, прощання – також обіймами», – кажуть дівчата. І згадують привітання від чоловіків зі святом 8 Березня: «Хлопці привітали нас із 8 Березня 7-го числа, бо не знали, чи зможуть це зробити 8-го, адже цього дня мали бути на «виході». А потім прийшли вітати і 8-го. Командир вийшов і сказав: «Дівчата, оборону прорвано танками, ми ворога чекаємо з години на годину. Але зараз не про це…Вітаю вас із 8 Березня». Ми це привітання ніколи не забудемо».
Зараз у штабі залишилися ті люди, які не планують евакуюватися з міста. І серед них – Уляна, Ольга й Ангеліна. «Бровари – наш дім, і ми його захищатимемо разом із нашими військовими до перемоги, бо ми ж підтримуємо їхні крила. Ми впевнені в нашій перемозі і навіть чуємо її запах», – кажуть волонтерки.
Читайте також
За зйомку ЗСУ і військової допомоги – кримінальна відповідальність – рішення Ради
В Україні запроваджено контроль за зростанням цін на соціально значимі товари
На допомогу тим, хто залишив або втратив домівку: як фіксувати збитки для компенсації
У Броварах окупанти обстріляли завод: пошкоджено автобуси і будівлі
Мародерство: грабував у Скибині магазин, пошкоджений після авіаудару
