18 січня – день пам’яті українських остарбайтерів, яких вивезли на примусові роботи до Німеччини. Саме цього дня рідним та близьким із с. Русанів віддали 7 символічних копій листів, написаних русанівськими остарбайтерами у 1943 році. Своїх адресатів листи знайшли лише через 77 років. І це стало можливим завдяки місцевим активістам, проєкту «НепрOSTі листи» та кампанії «Пам’ять нації», які в архівах шукають ці листи, вичитують, роблять із них муляжі, через місцевих волонтерів знаходять родичів колишніх остарбайтерів та вручають їм копії.
18 січня 1942 р. із Харкова в Кьольн відправився перший потяг із українськими примусовими робітниками. Із Київської області перший ешелон вирушив 22 січня 1942 р. Тоді з Київської області вивезли 100 тис. людей. Тільки з Русанова – 108 людей. Загалом за 2 роки окупації – із 1942 до 1944 року – німці вивезли в Німеччину 2 млн 400 тис. українців, повернулися назад лише 1 млн 800 тис.
За словами директора Макарівського районного історико-краєзнавчого музею, адміністратора Всеукраїнської кампанії «Пам’ять нації» Віталія Гедзя, на сьогодні тільки по Київській області лежать у архівах 50 тис. листів від остарбайтерів – примусових робітників із Київщини, які так і не дійшли до рідних. «Ці листи прийшли з Німеччини в Київ у листопаді 1943 року, – розповів присутнім родичам адресатів, школярам, учителям під час зустрічі в русанівському кафе Віталій Гедзь. – На головпоштампі радянська влада ці листи арештувала, бо вони були з території ворога, відправила їх в архів і призначила на знищення в 1945 році. Але про ці мішки з листами забули, згадали лише у 1957 році. Листи розподілили по папках по адмінподілу і знову про них забули на довгі роки, бо тема остарбайтерів була забороненою». Лише через 76 років – у травні 2018 року – коли із них було знято гриф «таємно», активісти «Пам’яті нації» в рамках проєкту «НепрOSTі листи» розпочали їх повертати рідним.
У архівах було знайдено 7 листів русанівців, які у 1943 р. відправили їх рідним. У Русанів вони потрапили лише через 77 років.
І це сталося завдяки активістці Юлії Цитрицькій, яка виявила бажання знайти родичів адресатів листів. Але все розпочалося з її власної історії. Точніше, з історії її предків, які мешкали в Русанові, але потім виїхали хто куди. Юлія вирішила розшукати їх, виставила фотографії у Фейсбуці. У пошуках свого військовополоненого прадідуся, який не повернувся з концтабору, Юлія і натрапила на сторінку в ФБ проєкту «НепрOSTі листи». Власне, завдяки Віталію Гедзю та керівнику кампанії «Пам’ять нації», ведучому радіо «Культура» Олександру Алфьорову Юлія допомогла, щоб листи русанівських остарбайтерів потрапили до своїх адресатів. Пошуки свого ж прадідуся активістка продовжує.
Як розповів Віталій Гедзь, листи можна було писати тільки на одній стороні листівки і лише двічі на місяць. Але їхня кількість залежала від бауера – господаря чи секретності заводу, де працювали остарбайтери. Через цензуру більшість листів написані дещо незрозумілою мовою – езоповою, адже українці закликали рідних не їхати на заробітки, і розуміли, що такого німці не пропустять.
Попри те, що найчастіше люди пишуть про свій побут, але з листів можна дізнатися, наприклад, коли святкували Різдво. Так, Микола Гулий з Русанова пише матері Серафимі, як святкували Різдво 24, 25, 26 грудня: співали та отримали до свята подарунки – пачку цигарок, гребінець та листівку для написання додому листа.
За листами остарбайтерів можна встановити і долю зниклого в роки війни родича чи дізнатися долю інших односельчан. «…Перекажіть (сусідці) Мотрі Артемовій, шо її Михайло помер», – пише Мокрина Костюк із Русанова до Уляни Соловей.
Галина Жук (Соловей) згадує, як повернулася з неволі її тьотя: «Наша родина велика і дружна. Мою тьотю Галю відправили до Німеччини…Коли тьотя Галя повернулася додому (а вони йшли пішки з Німеччини), а якраз вся сім’я сиділа за столом, обідали. Її ніхто не впізнав, бо тоді ходило багато людей, просили хліба. Мати її каже: «Антоніна (друга дочка) дай кусок хліба, прийшла он людина». Моя мати взяла кусок хліба, підійшла і каже : «Ой, так це ж наша Ганна, мамо!». Відтоді в сім’ї день повернення Ганни відмічали щороку, як день перемоги».
Усі сім копій листів: Костянтин Пильтяй до Івана Солов’я, Іван Міщенко до Мотрі Міщенко, невідомий автор до Паші Костюк (як відомо з листа – до сестри), Анна Костира до Марти Костири, Мокрина Костюк до Уляни Соловей, Анна Соловей до Василя Солов’я, Микола Гулий до Серафими Гулої – зберігатимуться в шкільному музеї.
Отримували ці копії рідні остарбайтерів зі сльозами на очах, адже протягом багатьох десятиліть ця тема була заборонена. Людей, яких вивезли на примусові роботи, залякували, прививали почуття провини за перебування на німецькій території, і до кінця радянського періоду вважали неблагонадійними.
Наступні вручення листів остарбайтерів заплановано в с. Красилівка та с. Світильня. Коли саме відбудуться такі заходи – невідомо, адже лише по Світильні в архівах знайдено 133 листи, чиїх родичів мають відшукати місцеві волонтери.
У планах активістів проєкту «НепрOSTі листи» – створення електронної бази остарбайтерів, вичитка та вивчення листів.
Якщо ви хочете відшукати своїх рідних, найперше, що варто зробити – подати запит на сторінку «НепрOSTі листи», а також долучатися допомагати шукати адресатів.
Фото – авторки
