За знищення ворожої танкової колони біля Броварів, у результаті чого загинув російський командир танкового полку, командир 3-го батальйону 72-ої бригади отримав найвищу державну нагороду – Герой України. Кадри того, як починає палати танкова колона неподалік Броварів, мабуть, бачили всі. А потім з’явився перехват телефонної розмови, в якому обговорюється, що загинув командир танкового полку, полковник. Ворожий підрозділ ішов на Бровари. І його зупинив 3-й батальйон вже легендарної бойової 72-ї бригади. Як це відбувалося, як готувалися до прийому «асвабадітєлєй», хто відзначився в цьому бою, розповів в інтерв’ю для ютуб каналу Front18 екс-командир батальйону Роман Дармограй.
«Нам надходила інформація, що велике угруповання військ противника розташоване на кордонах із Україною, тому відповідні заходи були вжиті, – розповідає підполковник Роман Дармограй. – Наш підрозділ, який у серпні минулого року вийшов із Донеччини, вже завершив період відновлення боєздатності. Ми якраз проходили злагодження взводів. І після цього мали вже виїжджати на ротно-тактичні навчання».
https://youtu.be/jO8dqk5cUFU
- Чи відчували ви особливу відповідальність через те, що 72-а бригада стала навколо Києва?
«Відповідально – захищати кожне місто в Україні. Я не хочу сказати, що Київ більш важливий, ніж Чернігів. У більшості людей, які служать у нашому підрозділі, багато рідних у Сумах, Білій Церкві. Їм ці міста, напевне, були важливіші за Київ. Просто такий район визначали для бригади, тому ми виконували завдання на цьому напрямку».
- Батальйон, яким ти командував, поставили за Броварами?
«Це були північні околиці Броварів, дорожній шлях Чернігів – Київ.
Як тільки ми приїхали і почали займати район оборони, місцеві прийшли нам на допомогу. Надавали все – від інженерної техніки до харчування. Приходили чоловіки, казали, наприклад: воювати не можу, не воїн, але можу копати. І по декілька годин копали траншеї. Допомога від місцевого населення була колосальна».
- Твій підрозділ знищив 6-й танковий полк 90-ї танкової дивізії. Як отримували інформацію, що він до вас наближається?
«Дані надходили постійно. По-перше, від місцевих. Також від частин, які стояли в Сумській та Чернігівській областях. Нам передавали, що колона рухається: Новий Биків, Стара Басань, Нова Басань… Тож ми розуміли, в якому напрямку вони ідуть, правильно визначили їхній імовірний характер дій. Вони хотіли своєю великою кількістю та наглістю на великих швидкостях розсікти наші бойові порядки. Насамперед їм потрібно було захопити Бровари і підготувати плацдарм для Києва.
Цифри були різні. Півтори тисячі машин, 700 машин… Все це потрібно було перевіряти. Реально в результаті ми підбили 19 машин. 49 машин відійшли. Це те угруповання, яке на нас наступало».
- Наскільки лякали ці цифри?
«Ми діяли відповідно до задуму. Попередньо проїхали по місцевості, провели рекогносцеровку, визначили місця вогневих засідок, спланували цілі артилерії, фланговий вогонь. Звичайно, у нас не було такої кількості ракет, які могли на дальніх підступах знищувати противника, скільки на нас ішло машин. Я почав жартувати з хлопцями: «Легкоброньовані цілі ракетами не знищуємо, пропускаємо.
Потрібно, працювати акуратно, щоб ми потім могли на них поїздити. Або: однією ракетою по дві машини треба бити». Завдяки тому, що оборону ми зробили багатошаровою з поступовим нарощенням вогневих засобів, таким чином їх і зупинили. Звичайно, у взаємодії з артилерією – нашою та засобів старшого командира».
- Колона вийшла на вас 10 березня…
«Я спостерігав за нею на посту оптико-електронного спостереження. Бачив, як перші машини виходили з Залісся… Противник із Шевченкового перемістився на Богданівку, з Богданівки – на Залісся. І по асфальтній дорозі Чернігів–Київ із Залісся здійснював наступальні дії на Скибин та Калинівку з подальшим планом захоплення населеного пункту Бровари.
Звичайно, я не думав, що весь полк одразу піде в нашому напрямку. Спочатку ішов головний дозор. Це було більше танкового взводу – десь 5-6 машин. Засідка їх пропустила. Ми вдарили вже по машинах головних сил противника. Засідка знищила три машини. Інша вогнева засідка спрацювала трохи далі: із «Стугни» ми їх почали знищувати. А потім підрозділи, які були на передньому краї, почали своєю чергою знищувати противника.
Проти противника було те, що для маневру в них було мало місця. Відповідно, відбулося скупчення броні. А нам було дуже зручно завдавати вогневе ураження.
- Як вони діяли? В колоні були лише танки?
«З усіх машин, що ми побачили, був один БТР 82А, який ми знищили. В Заліссі була БМП. І на початку Скибина ще одна БМП. Переважна більшість все ж були танки. Також бачили декілька машин управління на базі МТЛБ. Але вони були далі. Наступали безпосередньо танки. Сектори вогню в них були розподілені. Перші відкривали вогонь прямо, у фронт. Інші, відповідно, по годинах. Всі будинки, прилеглі до дороги, які їм не подобалися, вони знищували сходу. Коли зрозуміли, що потрапили в нашу засідку, в наш мішок, який ми спланували, один із танкових екіпажів повів себе дуже потужно. Танк був підбитий, але працездатний. Екіпаж запустив дими на танку. Дим закрив нам усю колону, ми не бачили, що робиться позаду. Наша артилерія працювала, але коректуру ми дати не могли. І за цей час вони відійшли. Цей екіпаж спрацював як слід… Треба вчитися в них».
- Скільки машин відійшло?
«48. Ворог діяв безглуздо, бо йшов колоною по одній дорозі. Це було спочатку. Потім вони вже перестали так робити. Ті, хто вів бойові дії раніше нас, розказували, як палили ворога. Казали: «Б’єш по першому танку, інші розвертаються, перегруповуються і потім знову ідуть». Але я не хотів, щоб вони наступали декілька разів. Тому ми максимально пропустили колону та завдавали ураження їй не в лоб, а у фланги».
- Більше вони не намагалися пройти на Бровари?
«У той же день була ще одна спроба. Відійшли і знову пробували. Проміжок був – година. Ще одна спроба була за тиждень. На нас уже ішли більш нові танки – 72Б3. Дивно було, ішли лише три танки. На дальності до чотирьох кілометрів відкрили вогонь по наших позиціях. Ми підбили один їхній танк, два інші втекли».
- Після першої засідки ти розумів, скільки живої сили ворога знищили і що там був командир полку?
«Живу силу не рахував. Розумію, що танковий екіпаж – це три чоловіки. Але конкретно не рахували. Не було потреби, бо майже всіх загиблих вони забрали, коли дими були. Лише декілька тіл залишилося.
Ніхто не очікував, що в колоні буде командир полку. Це вже потім, коли ми почали аналізувати відео, їхні дії, прийшли перехвати, стало зрозуміло: ще б трошки дотисли і було б взагалі чудово».
- Ти вважаєш, що трошки не дотисли?
«Так!»
- Але сам факт – ти на той момент майор, командир піхотного батальйону, знищив частину танкової колони та російського командира! Що відчував?
«Ми просто правильно визначили напрямок зосередження основних зусиль. Це відіграло вирішальну роль. А як я себе відчував? Скажімо так: мало. Бо за цей місяць дуже багато близьких людей загинуло. Тому, мало. Я не хочу сказати, що це особисті рахунки. Хоча… можна і так сказати».
- Коли ви зрозуміли, що більше спроб не буде, що будуть відходити?
«По перехватах було ще багато інформації, що вони намагатимуться пройти знову. «Смерчі» застосовували. Касетними боєприпасами постійно обстрілювали наш напрямок, стик із сусідом. Навіть авіація була. Намірів вони не полишали. Але ми ставили собі за ціль кожного дня забирати по пальцю їхнього ударного кулака. Протягом двох-трьох тижнів по одній машині вдень знищували. Не скажу, що кожен день був ефективний, але були дні, коли ми перекривали ті свої невдачі».
- Тобто, за декілька тижнів, поки вони не відійшли, ви знищили не 19, а набагато більше ворожої техніки?
«Понад 19. Думаю, десь у районі батальйону, до 30 машин у сумі вийде».
- Ти вже знав, що до тебе рухається колона техніки, але одночасно по цій дорозі виїжджали люди з Чернігова, прилеглих сіл, там створювалися великі черги з цивільних…
«Це зв’язувало наші руки. Ми не могли повною мірою в інженерному відношенні обладнати цю ділянку. По-перше, ішла евакуація з Чернігова. Зі Скибина на той момент ще не виїжджали. Дорога Чернігів–Київ була відкрита. Танки вже їхали Заліссям, вівся вогонь, а ще крайні машини заїжджали в бік Скибина та Калинівки. Декілька з них сходу танки знищили.
Наявність цивільних людей зв’язує руки. Дуже зручно було, коли противник виходив на відкриту місцевість чи в ліс. Тоді працювалось навіть приємно. Ми знали, що немає мирного населення поруч, могли різними засобами працювати. Після того як дорога Чернігів–Київ стала закритою, ми в інженерному відношенні допрацювали те, що хотілось зробити одразу».
- У першому ж бою ви взяли трофеї…
«Під час бою ніхто про них не думав. Просто жартували. Командиру протитанкового взводу, позивний Бандит, командир бригади пообіцяв: «Знищиш 20 танків – отримаєш «Новатор». Тому ми почали рахувати, скільки у нас є ракет, чи вистачить їх, аби виконати таке завдання. А ще думали: буде іти на нас «Тигр», то легенько його коцнемо, щоб потім залишити собі. Нам не пощастило – ішли танки, тому довелося забирати танки. Після бою ми забрали три танки та одне МТЛБ.
Вражало знайдене всередині броні… Мародерство… Багато спиртного було. Причому горілки не було, лише елітні напої – віскі… Також побачили міксери, побутову техніку. Майна багато було.
Перші машини були старіші. Т-72 не модернізовані. А крайні – з новою системою захисту, тепловізорами».
- Які трофеї ви отримали?
«Нам дісталися простіші».
- Після першого бою ти подавав на нагороди своїх бійців? Наскільки це було важливо тобі особисто?
«Звичайно. Командир бригади зателефонував: «Хто відмітився, подай списки на нагородження». Ми це зробили. На даний момент всі, кого подавали, були нагороджені, всі відзначені в указах президента».
- За цей місяць оборони скільки в тебе було загиблих та поранених?
«Один загиблий в батальйоні. Це сталося саме в той бій. Танк влучив у бруствер, де була вогнева засідка. У цей день ще п’ятеро бійців зазнали поранення. Один тяжкий – ампутація нижньої кінцівки. А чотири, скажімо так, зеленкою помазали і за тиждень вони повернулися в стрій.
- Чи очікував ти, що отримаєш звання Героя України?
«Не очікував. Навіть думок таких не було. Стояв наказ не допустити прориву противника. Ми робили свою роботу».
- Здивувався, коли тобі про це повідомили?
«Спочатку не зрозумів почуте. Звичайно, я розумію, що це найвища державна нагорода. Але це також дуже велика відповідальність. Тепер потрібно ще більше працювати і тільки рости. Дуже висока планка, яку не можна опустити».
- Як будуть розвиватися події? Це ж іще не кінець. Наскільки ви готові далі захищати Україну?
«Коли ми тільки стали на своєму напрямку, перші бої вже почалися на правому березі. І ми ще декілька днів не брали участь у бойових діях. Ворог на нас не виходив. Люди вже казали: «Може, нам треба перейти на правий берег, або іти на Херсон. Там же ворог». Люди морально готові та хочуть звільнити насамперед свої домівки та територію України загалом. Подальший напрямок розвитку подій складно зараз прогнозувати, тому що звір, загнаний в кут, може поводити себе повністю неадекватно. Я не кажу що російська федерація в куті. Просто лідер їхньої країни нелогічно думає. Декілька днів тому було сказано, що у них розпочалася операція «Донбас». Імовірніше за все, що ті війська, які вийшли з Київської та Чернігівської областей перегрупуються і підуть на південь та схід нашої країни. Але Збройні сили України будуть все робити для перемоги».
Відео опубліковано 12 квітня 2022 року.
ФОТО – Роман Ніколаєв
Читайте також:
- У боях із російськими окупантами загинув Олег Куцин – командир батальйону, який обороняв Броварщину
- Викликали вогонь на себе: як два друга з Шевченкового і Мокреця зупинили російських окупантів
- На фронті поліг броварчанин Михайло Завірюхін – син загиблого розвідника-АТОвця Ігоря Завірюхіна
- На Київщині безкоштовно зводять будинки для постраждалих, які втратили все своє майно. ВІДЕО
