День матері в Україні, як і низці інших країн, святкується в другу неділю травня. Цього року він припадає на 10 число. Сьогодні «трибунівці» розповідають про своїх матерів – ніби звичайних українських жінок, яких тисячі, водначас, особливих і надзвичайних, адже вони – НАШІ мами.
Це – мама Дмитра Карпія Ліана Байдюкова. Їй – 57 років. Жінка народилася в київській «комуналці» на нинішньому «Олімпійському».
За спеціальністю – інженерка зв’язку. Розпад СРСР змусив Ліану Байдюкову змінити спеціальність на банківську справу, а згодом і залишити роботу через значну травму руки. Дмитрова мама – особлива жінка, адже окрім своїх рідних двох дітей самотужки виховала ще й хлопчика – сироту – онука друзів бабусі. До слова, Дмитрова бабуся – мамина мама – кримська татарка, яку через «невдалу» національність «совєти» депортували до Сибіру.
«Моя мама турботлива, цілеспрямована, завжди відкрита до нового», – розповідає Дмитро про свою маму.
Матері Олени Слободяник – Вірі Ціріповій – 79-ть. За фахом жінка – гідрогеолог, довгий час працювала у ДП «Кіровгеологія». Віра Яківна продовжила працювати і після виходу на пенсію – оператором водогрійних котлів у КП «Броваритепловодоенергія».
Оленина мама також особлива жінка – вона має статуси «Дитина війни» і «Ветеран праці». Останній отримала за понад 50 років сумлінної праці. Попри низку важких життєвих випробувань, Віра Яківна для двох дітей і 4 онуків завжди залишалася і залишається прикладом стійкості, незламності та життєвої мудрості. Сьогодні, як і раніше, більшість свого вільного часу жінка віддає онукам, а також своєму захопленню – садівництву.
Лідії Костюк сьогодні 68 років. Це – мама Ірини Улітенко.
«Як розповідала мама, в дитинстві вона була досить забіякуватою, адже зростала з двома старшими сестрами, – каже Ірина. – Вона вміла завжди себе захистити. Саме цьому навчала мене та мого старшого брата – ніколи не дозволяти себе ображати».
Лідія Павлівна вийшла заміж досить рано – у 18 років. Через два роки народила сина, а ще через 11 років – донечку. Зі своїм чоловіком у любові та злагоді жінка прожила 47 років і дуже болісно пережила втрату коханої людини.
«Для мене моя мама – це захист, це приклад любові в усьому, – каже Ірина. – Про те, наскільки важлива мама в житті, я зрозуміла, тільки коли сама стала мамою. З мамою можна повередувати в будь-якому віці і вона зрозуміє. Можна розказати будь-що і вона вислухає і порадить. Допоки є мама – доти ти залишаєшся дитиною».
А це – моя мама – Варвара «за метриками» і Валентина «за паспортом» ГОра. У грудні цього року їй могло б виповнитися 77-м. Могло б… Але моєї мами немає на цьому світі вже 24 роки. Вона померла від раку в 53-ри.
Мама відчайдушно боролася з хворобою до останнього, бо стільки ще було планів на життя, стільки бажання діждати від своїх трьох дітей купу онуків.
На похорон до мами прийшло чи не все село. І не тому, що вона була відомою, бо працювала в центральному промисловому магазині завмагом-продавчинею, а тому, що була надзвичайно світлою, життєрадісною, людяною. А ще – енергійною і працьовитою.
Пригадую як мама, намагаючись допомогти батькові (нині також покійному), що будував біля нової хати сарай, тримала крокви. На 8 місяці вагітності. Як вона вставала о 4 ранку, щоб видоїти корову, попорати все господарство, пополоти город і за 3 км пішки бігла на роботу в магазин, а потім – на обід додому, щоб знову попорати господарство і знову повернутися на роботу. У будь-яку погоду, по коліна в багнюці чи снігу. У цей час із нами, трьома дітьми, залишалася мамина мама – бабуся Марфа.
Пригадую костюми на Новий рік, пошиті маминими руками. Щороку – нові. Пригадую широке коло родичів та друзів, які дуже часто збиралися за нашим столом, який мама щедро накривала, як дзвінко співала та сміялася. Як безмежно пишалася моїми успіхами в школі та інституті, як плакала в закутку через мої хвороби.
Я лише зараз розумію як її бракує, адже немає того плеча, на яке можна обіпертися, коли складно, немає тієї руки, яка підхопить, коли ти спотикнувся. Ми не наговорилися з Вами, рідненька, адже досить часто молодість не хоче слухати зрілість чи старість.
Дорогі наші матусі! Вибачте нас за Ваші сльози, за чергову зморшку на Вашому обличчі, за нашу неуважність, за ті години, які ми могли б бути разом, але все «списуємо» на зайнятість.
Дякуємо, рідні, що дали життя і навчили найголовнішому – любити землю і попри все залишатися Людиною. Зі святом, наші духовні берегині!
Читайте також:
