«Трибуна-Бровари» продовжує серію матеріалів «Місто, люди і місця», у рамках якої розповідає про цікавих особистостей і локації, що створюють наше місто. Цього разу спілкуємося з Олександрою Дудар та Пилипом Духлієм, які заснували школу робототехніки та комп’ютерної грамотності BroBots – Brovary IT Hub, а також із Дмитром Корнієнком, викладачем цієї школи.
Ідея створити щось (не)подібне у Броварах спала на думку відомому блогеру, співзасновнику beFree, PayPal for Ukraine Initiative Пилипові Духлію. Із самим зародком ідеї він прийшов до Олександри Дудар. Вони були знайомі “заочно” через спільного товариша. Олександра з радістю і захватом прийняла пропозицію, адже, як розповідала на L.E.D Bro, школа стала для неї справжньо пригодою, що дозволила певною мірою задовольнити потребу в самоактуалізації.
— Я все дитинство провів на станції юних техніків. Мені просто шкода було, що діти сучасні вже не мають цього. Мережа цих станцій узагалі не змінилася за останні 30 років. А у Броварах і зовсім нічого технічного не було. Тому мені захотілося на знак шани до тих, хто зі мною порпалися в дитинстві, віддячити таким чином іншим людям, — розповідає пан Духлій. Окрім цього, додає, що відповідно до концепції п’яти вершин (про неї він розповість на наступній L.E.D Bro), BroBots — його четверта вершина.
— А в мене на той момент була мрія зробити у Броварах IT-шні курси, — додає співзасновниця BroBots Олександра Дудар.
Одначе, як зізнаються самі засновник і засновниця, вони й досі сперечаються, який напрямок роботи BroBots — основний: роботобудування чи програмування.
Із героями й героїнею цієї розмови ми спілкувалися в місці, що і стало причиною зустрічі, — це приміщення на вул. Київській, де розташувався унікальний для Броварів навчальний заклад BroBots (наголос на перший склад, — це ми уточнили в першу чергу). Саме заради цих 80-ти квадратних метрів Олександра та Пилип займалися краудфандингом та пошуком спонсорів з весни по осінь 2016 року. Зрештою, їм вдалося переконати керівництво БЗСК надати приміщення, а очільників Zeelandia Андрія Василенка, “Київгума” Андрія Острогруда й ПАТ “Софія” Володимира Чаюна (Фракція Об’єднання “Самопоміч” Бровари) оплатити виготовлення і комплектуючі для лазерного різака. Цікаво, що троє останніх самі звернулися до пана Духлія з пропозицією допомогти. Тільки от на етапі перемовин сказали, що розмовляти хочуть із Олександрою. “Вони мене тоді, як дівчинку, утрьох посадили й кажуть: “А нащо воно тобі?”. Відповідь пані Дудар явно переконала спонсорів, адже вже у жовтні 2016 школа робототехніки та комп’ютерної грамотності BroBots розпочала свою діяльність.
Легко не було, розповідають Пилип та Олександра.
П.: У мене були серйозні сумніви щодо того, чи потрібно це робити взагалі. Кілька разів я намагався піти…
О.: Не намагався, а йшов. У нього просто співпадали кризові моменти в особистому житті і тут, у BroBots. Але все минуло, і ми про це вже не згадуємо.
Однією з перепон на шляху створення школи була відсутність підтримки сім’ї. “На жаль, ні моя сім’я, ні сім’я Пилипа нас одразу не підтримали. Не всім можна пояснити, що метою людського життя є щось більше, аніж просто народження і виховання дітей, заробляння грошей. Вони, банально, не розуміють, як можна витрачати так багато часу і зусиль на проект, який не принесе прибутку”, — розповідає засновниця BroBots. Серед інших перепон було і зменшення команди. Адже починали створювати школу Олександра й Пилип утрьох із ще одним партнером Романом. Останньому довелося відмовитися від участі в проекті через те, що він не місцевий.
Цікаво, що перших учнів BroBots просто не могли знайти. “Нам довелося виховувати більше батьків, а не учнів. — розповідає Олександра. — Батьки не розуміли, навіщо їхнім дітям роботобудування й програмування, якщо Бровари — це завжди якісь музично-танцювальні гуртки. Тому перший час ми робили відкриті уроки, аби дорослі приходили, бачили, що ми робимо, чому навчаємо”.
Із самого початку BroBots мали бути абсолютно безкоштовною школою, однак Олександра та Пилип дуже швидко зрозуміли, що цього не вийде. Фінанси були потрібні, аби принаймні відшкодовувати викладачам і викладачкам витрати на проїзд, адже більшість із них були з Києва. “Ми хотіли робити все безкоштовно, але незабаром зрозуміли, що круті і професійні викладачі не будуть приїжджати сюди в мінус. Тому довелося вводити певну оплату. Зараз один урок у BroBots коштує 75 грн”, — зазначає пані Дудар.
Однак школа таки лишилася безкоштовною для дітей із малозабезпечених сімей. Їхнє навчання оплачують спонсори. За процедурою, це чимось схоже на отримання гранту. Для того, аби дитина мала змогу навчатись у BroBots безкоштовно, їй необхідно самостійно написати мотиваційного листа, якого пізніше передадуть спонсорам, і вже ті вирішать, чи платити за нового учня чи ученицю.
Навчальні програми викладачі й викладачки BroBots розробляють самостійно, — це обов’язкова вимога школи. “Ми вирішили відмовитися від довготривалих курсів, — зазначає Олександра. — Адже якщо діти не можуть побачити конкретних результатів за невеликий проміжок часу, вони дуже швидко втрачають інтерес і мотивацію. Шляхом спроб і невдач ми, зрештою, дійшли до такої моделі , як проектне навчання. Коли є проект, мета, а шляхи її досягнення учні шукають самі”.
Найдовший курс у школі триває 12 тижнів і присвячений програмуванню. Заняття відбуваються двічі на тиждень і тривають по дві години з перервами. Як зазначають у BroBots, атмосфера під час занять завжди невимушена. Якщо дитина хоче порухатися, випити чаю чи з’їсти печиво, їй для цього не потрібен якийсь особливий дозвіл. Учнями школи можуть стати діти й підлітки від 8-ми до 16-ти років. Окрім цього, Пилип Духлій розпочав особливий курс у BroBots: комп’ютерна грамотність для дорослих, де люди віку 45+ опановують Інтернет.
За трохи більше року своєї діяльності школа організувала весняні, літні й осінні табори, під час яких веселилися не лише діти, але й дорослі. Табори від BroBots — це лекції від лекторів і лекторок, що навчаються у Стенфорді, просувають медичну реформу; це заняття спортом і активні прогулянки на свіжому повітрі; це також романтика пізніх літніх вечорів, коли один зі викладачів Дмитро Корнієнко (він приєднався до нашої розмови трохи згодом) разом із дітьми спостерігає за зірками через телескоп.
До речі, Дмитро приєднався до BroBots цілком випадково: прочитавши про проект в одного з українських блогерів. “Спочатку я приїхав просто подивитися, що це таке. Але BroBots дуже швидко захопив мене. Тоді ми вирішили спробувати запровадити курси з роботехніки. Так я став викладачем цієї школи”, — розповідає викладач. “Просто є викладачі, які народжені для цього. Дмитро — один із них. Буває, дівчатка в нього навіть закохуються”, — жартує Олександра.
Натомість Дмитро розповідає, що секрет успішного викладання в тому, аби ставитися до дітей як до дорослих: “Дітям дуже не вистачає рівноправного спілкування. Можливо, батьки їм цього не дають через зайнятість і втому, я намагаюся це компенсувати”.
Саме під егідою Дмитра учні й учениці старших груп школи організовуватимуть унікальні бої роботів 23 грудня. Упродовж місяця вони самостійно спроектують своїх роботів, презентують їх спонсорам, аби отримати все необхідне для виробництва, а вже потім випробують свої творіння на “рингу”. На думку дорослих, такий проект не тільки удосконалить уміння учнів та учениць із робототехніки й програмування, а ще й навчить їх комунікації та маркетингу.
Усередині команди BroBots за рік існування вже склалося розуміння обов’язків кожного і кожної. Так, Пилип, як найбільш раціональний, слідкує за грошима. Це саме він час від час “опускає” Олександру й Дмитра на землю, нагадуючи, аби ті не переоцінювали власні можливості. “Ми все одно реалізуємо свої ідеї, просто в обрізаному вигляді”, — жартує Дмитро. Задача Олександри — пошук нових можливостей розвитку та удосконалення.
Кінцевим мірилом успіху для всіх трьох лишається переформатування державницької освітньої програми. У BroBots мріють, що колись трудове навчання та інформатику замінять уроки робототехніки і комп’ютерної грамотності. “Мірилом успіху для нас буде момент, коли перестанемо бути потрібні. Коли прийоми, якими користуються альтернативні школи, будуть загальноприйнятими і використовуватимуться по всій Україні”, — висловлює спільну думку Олександра.
Наступного року броварський старт-ап BroBots пошириться іншими містами України. Проектом уже зацікавилися в Дніпровській та Одеській областях. “У нас буде двоетапна програма. Спочатку це будуть кілька великих міст в області. А другий етап — це коли викладачі, як навчатимуться в наших центрах, повернуться до звичайних шкіл, аби замінити уроки трудового навчання”, — розповідає Пилип. Він також зізнається, що розчарувався у Броварах. Пасивність населення й міської влади демотивує його рухатися далі. “Мені здається, що на всеукраїнському рівні про нас знають значно більше, ніж у місті, — додає пан Духлій. — У Броварах вони якісь сонні, нікому нічого не потрібно. У нас навіть охочих заплатити за дитину більше, аніж охочих навчатися”.
Улітку цього року Пилип та Олександра намагалися розширити BroBots і зробити його безкоштовним та доступнішим. Для цього вони подали заявки на “Громадський бюджет”, однак координаційна рада не дала просунути ці проекти. Пані Дудар розповідає, що до цього спілкувалася із заступницею міського голови Ларисою Виноградовою та управлінням освіти, однак їх такі ініціативи не дуже зацікавили. “Офіційно ми не просимо про допомогу міського голову, бо не хочемо стати залежними від нього — піарити, писати “за підтримки”, погоджувати свої рішення. Якби він особисто хотів допомогти, то давно перерахував би кошти на підтримку проекту, як це зробили інші політики, діячі, спонсори з усієї України. Без жодних умов і зобов’язань, окрім цільового використання. Та на це він ніколи не піде“, — додає Олександра.
Наостанок пані Дудар зазначає: “Мені здається, що наш проект обійшов час і обігнав саме місто. У нас іще несформовані потреби, які BroBots покликаний задовольнити“.
