Вони скрізь: біля смітників, храмів, під’їздів будинків, на дитячих майданчиках… Реагують на них по-різному. Одні обурюються і гидливо відвертаються, адже від них тхне, інші – навпаки: співчувають і намагаються подати милостиню. Безхатченки… Наші журналісти кілька тижнів періодично «тусувалися» серед бездомних, щоб зрозуміти, звідки вони беруться, де в Броварах кочують, за рахунок чого живуть, наскільки небезпечні, хто та як їм допомагає і чи варто це робити взагалі? До вашої уваги – різні життєві історії, про людське милосердя та найбільше зло – байдужість.
При Радянському Союзі бездомних не було. Ну майже не було, стверджують «старожили». Тоді всіх, навіть найзатятіших волоцюг, гонили на роботу. «За тунеядство» навіть стаття була. Та під час перепису населення у 1983 р. у СРСР було виявлено 390 тис. людей “не зайнятих суспільно корисною працею”. Ряди «бомжів» значно поповнилися після розпаду СРСР, у 1991 році, коли відбулося значне соціальне розшарування. На сьогодні немає точних даних, скільки в Україні безхатьків. Станом на січень 2016 р. їх було щонайменше 16 тисяч. У той же час волонтери стверджують, що кількість бездомних в Україні вдесятеро більше і ми можемо говорити про цифру 175-200 тис. людей. За три останні роки за рахунок переселенців, жертв падіння гривні їхня кількість, наприклад, у Києві зросла на 20%, і за оцінкою експертів становить близько 20 тис. людей. Та цю цифру в зимовий період можна сміливо помножити на два, адже в холодну пору року до столиці з’їжджаються «бомжі» з усього СНД. Тут їх соціальні патрулі нагодують безкоштовними обідами, дадуть теплий одяг, навіть і спальні мішки.
Скільки усього безхатченків у Броварах – достеменно невідомо. У волонтерки Благодійного фонду (БФ) «Скарбниця» Ольги Іванової на обліку перебуває 62 особи. Самі ж бездомні кажуть, що їх значно більше. Та жодна організація в Броварах їх обліку не веде. Загалом допомога безпритульним у Броварах – це прерогатива релігійних організацій.
Благодійний фонд «Скарбниця»
БФ «Скарбниця» організовано при церкві «Переможний голос Божий» 14 років тому. Ініціаторами створення фонду стали прихожанки церкви Світлана Голубнича, Надія Бабинець (покійна) та Валентина Бабійчук, котра наразі й очолює «Скарбницю». Офіційно благодійністю в Броварах жінки почали займатися з 2003 року. Та цьому передувало безліч добрих не афішованих справ, розповідає Валентина Бабійчук.
Об’єднало їх спільне бажання допомогти людям, котрі залишилися за межею бідності та вели аморальний спосіб життя. Жінки проводили акції, де кожен бажаючий вносив посильний внесок: допомагав відновлювати втрачені документи, коштами, одягом, ремонтом житла. У першу чергу, руку допомоги активісткам простягли сусіди. Слава про доброчинність жінок швидко розлетілася по місту та району. І коли одного дня перед своїм будинком на газоні пані Валентина побачила з десяток безхатченків, зрозуміла: розпочинається ще один важливий етап в її житті. Допомога безпритульним стартувала з безкоштовних гарячих обідів та роздачі одягу, який волонтери діставали зі своїх шаф. За ці роки, каже пані Валенттина, довелося побачити різних «бомжів» і почути різні життєві історії.
Життєва історія 1. Стефан Стефанович
На той час 53-річний Стефан Стефанович приїхав у Бровари із Тернопільської області на заробітки. За рік заробив кругленьку суму й пізньої осені зібрався їхати додому. Пам’ятає, як прямував до поїзда, і як ззаду щось важке опустилося на голову. Коли чоловік опритомнів, ні грошей, ні паспорту, ні верхнього одягу не було. Стефан Степанович доповз до залізничного вокзалу й залишився лежати біля лавки. Протягом двох тижнів ніхто з перехожих так і не поцікавився, що ж трапилося з людиною. Інколи сердобольні залишали кусень хліба чи пляшку води. На тому й жив. Обмороженого чоловіка підібрали волонтери «Скарбниці». Прямо на вокзалі розрізали на чоловікові залишки закривавленого одягу, загорнули в ряднину й повезли в будинок Валентини Бабійчук. Помили, нагодували, надали першу допомогу, а потім у телефонному режимі почали шукати його рідних. У великому списку стаціонарних телефонних номерів усе ж натрапили на сусідку «знайди». Купили білет, посадили чоловіка на поїзд і через день його зустріла родина. Лікувався Стефан Степанович довго. Тепер часто телефонує своїм рятівникам, щоб вкотре подякувати за своє спасіння.
12 років поспіль, щосереди, о 15.00, при вході в парк «Перемога», праворуч на першій лавці, бездомні можуть поласувати гарячою їжею. У середньому, розповідають волонтери фонду Ольга Іванова та Олена Коломієць, на обід приходить 10-15 чоловік. Перед трапезою безхатченки читають молитву й просять Бога врозумити їх та наставити на правильний шлях. Моляться не всі. Окремі мовчки з-під лоба споглядають на дійство.
До тарілки з їжею не поспішають – очікують, поки піднесуть. Загалом волонтери підопічними не нахваляться: на обіди приходять наскільки можливо, чистими, брутально не лаються, чекають черги. Це – результати їхнього перевиховання, хваляться волонтерки.
На думку фахівців, кожний четвертий «бомж» ще здатний повернутися до нормального способу життя. Однак чи хочуть цього самі бездомні?
Життєва історія 2. «Борода»
58-річний Юрій приїхав у Бровари із Дагестану до своєї тітки ще 25 років тому. Сім’ї не мав – у Росії мешкав із матір’ю, а коли померла, трикімнатну квартиру продав, а гроші допомогли «витратити» друзі по чарці. У Броварах пройшов лікування від алкозалежності, влаштувався на роботу в шляхо-будівельну фірму. Навіть дали в гуртожитку кімнатку. Однак знову «зірвався» і запив.
З роботи звільнили, паспорт загубив. Та відновлювати його не поспішає, так як і влаштовуватися на роботу. Такий спосіб життя Юрія цілком задовольняє. На життя заробляє сортуванням сміття та збором металобрухту. Наприклад, за кожну металеву баночку в приймальному пункті, що біля «Зеленого папуги», йому платять 20 коп. За день «заробляє» від 5 до 200 грн. Всі гроші йдуть, у першу чергу, на цигарки, потім – на «сто грам». Друзів наразі не має: каже, вони його обкрадали, тому зараз у своїй кімнатці живе сам. Їжу, навіть гарячі обіди, так як і одяг, дають сердобольні люди. Тому відмовляється збривати бороду та одягати кращий одяг, який має. Каже: чим недоглянутіше виглядає, тим більше люди жаліють, дають гроші й підгодовують.
Хто і як стає бездомним
Не кожен, хто не має постійного місця проживання, є бродягою за своєю суттю. І, навпаки: багато безпритульних насправді мають свою домівку. Скоріше, «бомж» – це стан душі, ніж стиль життя, розповідає Ольга Іванова. Серед броварських безхатченків, зареєстрованих у БФ «Скарбниця», – люди різного соціального статусу, переважно 40-60 років. Є заступник директора заводу, підполковник авіації, технолог приготування їжі, мулярі 5-го розряду, вихователі, головний бухгалтер, зв’язківці, кухарі, продавці, плиточники, водії, електрозварювальними, різноробочі.
Бродягами стають із різних причин: хтось сам вибирає такий спосіб життя, когось – змушує життя. Часто людина сама є однією з причин того, що опиняється на вулиці. Потрапляють у безхатченки і ошукані під час продажу чи обміну квартири. Є певний відсоток зраджених коханою чи рідною людиною. Окрема «когорта» – ті, які з дитинства потрапили в такі умови, що привели їх до бродяжництва. Та найперше – це алко- та наркозалежні, колишні в’язні.
Життєва історія 3. «Бандана»
51-річний Олег народився у сім’ї військового у Росії. Після трагічної загибелі батька, в 1974 році, переїхав у Бровари. Працював на Порошковому заводі, отримав квартиру, обзавівся сім’єю. Та життя зруйнувала оковита.
Вперше потрапив до в’язниці за бійку, вдруге – за вбивство чоловіка , яке, каже, було в рамках самозахисту. Коли через 5 років повернувся з місць позбавлення волі, йти не було куди: дружина вдруге вийшла заміж, а його речі виставила за поріг. Заборонила спілкуватися і з донькою. Спочатку за житло та харчі працював у с. Гоголів – виробляв на фірмі бетонну огорожу, а коли роботи не стало, змушений жити просто на вулиці. Однак, кажуть волонтери, за собою слідкує, намагається підробляти «на халтурах». Наприклад, допомагає звалювати дерева, ремонтувати дахи. Наразі живе у квартирі знайомого та його співмешканки, які також зловживають алкоголем. «Якби я був мером, виділив би для бродяг приміщення, де вони могли б хоча б помитися, попити чаю, а в морози – обігрітися. Бо насправді бродяги, у своїй більшості, дуже добрі і поділяться останнім шматком хліба», – каже Олег.
Далі буде….
Фото – авторки
