24 березня у Броварах відбулася ювілейна п’ята конференція надихаючих ідей L.E.D. Bro. Цього разу шестеро спікерів і спікерок говорили з гостями про подорожі, власні цінності, державу та її взаємозв’язок із громадянами, служіння як спосіб життя, Годину Землі та навіть поділилися секретом безпрограшних інвестицій. Якщо ж ви щось пропустили, “Трибуна” радо ділиться найважливішим.
ТЕТЯНА ДАЦЕНКО (журналістка, мандрівниця, мама, сценаристка 3-ого сезону “Дешево та Сердито”): «На Лазурне узбережжя, Шрі-Ланку та в Бразилію як на дачу!».
“Одного дня ми з чоловіком уявили російських туристів у турецькому all-inclusive і зрозуміли, що не хочемо бути такими”, — саме ця думка задавала “тон” пригодам родини Даценків під час їхній подорожей Францією, Бразилією та Азією. Завдяки інтернету, умінню пакувати рюкзак, володінню англійською та знанням Трудового Кодексу України Тетяні Даценко вдалося майже два місяці провести у Бразилії й майже три — на Шрі-Ланці. “У мене є друг, який об’їздив півсвіту, і я завжди думала: “Звідки ж у нього стільки грошей?!”. Однак, насправді, гроші тут не головне. Ви можете подорожувати майже задарма і при цьому відчувати себе мільйонерами”, — запевняє спікерка.
На початку свого виступу Тетяна провела своєрідний урок трудового права гостям конференції. Відповідно до Трудового Кодексу України, кожна людина має право на 24 дні оплачуваної відпустки. Однак це число можна збільшити в кілька разів, користуючись цілком легальними інструментами. Так, наприклад, за кожну дитину вам додається ще 10 днів відпустки. Окрім того, ви маєте законне право на неоплачуваний тримісячний “прогул”, якщо пишете книжку. Як розповіла Тетяна Даценко, зробити це не так і складно. Навіть текст на 100 сторінок вважатиметься книгою, видати яку можете за власний рахунок (приблизна вартість 1,5 тис. грн.). Однак уважно читати законодавство й домовлятися з керівництвом — далеко не найважливіші речі, яким Тетяну навчили мандрівки. “Завдяки подорожам повністю змінився мій світогляд. Я почала по-іншому ставитися до речей і навіть людей, які поряд. Мені більше не потрібні речі, аби бути щасливою. Я маю свої неповторні спогади і враження”, — розповідає спікерка.
У тривалі мандри жінка відправляється лише з одним рюкзаком, до якого за принципом “33 речі на 3 місяці” їй вдається помістити все необхідне. Аби довести, що це можливо, спікерка навіть принесла наплічник, із яким їздила до Бразилії, на конференцію. Паспорт, страхування кредитка, мінімальний набір косметики, засоби гігієни, зарядка для телефону, два купальники, одна запасна пара взуття, кілька шортів і футболок, чай, фрукти, гречка, соняшникове насіння — саме так може виглядати багаж людини, яка летить закордон на кілька місяців і при цьому відчуває себе мільйонером/-кою. “Головне, аби одяг, який берете з собою вас радував”, — наголошує Тетяна і додає: “Навіть в умовах жорсткої економії та з невеликим багажем у руках, ви можете відчути себе мільйонером у будь-якій країні”.
Головним інструментом мандрівниці став Інтернет. Там вона шукає і квитки на літак, і житло, і цікаві місця, якими можна побудувати власний маршрут. Сувенірів родина Доценків майже не привозить. Головне для них — пам’ять і враження. “Ви не купите квиток на паризьке метро, де помилилися зі станцією, на Alli-Express. Так само не купите і свої враження від поїздки”, — переконана Тетяна.
На запитання, як же наважитися на тривалі подорожі, жінка дає лише одну пораду: “Просто заходьте в Інтернет і купуйте квитки. Все. Якщо у вас є квитки, подорож — неминуча”.
ВАСИЛЬ МУЗИЧУК (засновник турклубу Вільний Птах, волонтер фонду WWF, активний мандрівник): «Година Землі».
“Це ніби каструля маминого борщу: якщо ви просто наливатимете собі тарілку за тарілкою, він дуже швидко закінчиться. Натомість можна бути корисними і додавати туди ще борщу”, — ось так, легко і просто, досвідчений мандрівник і захисник природи Василь Музичук пояснив гостям конференції, чому важливо дбати про ресурси, які отримуємо від Землі.
Спікер часто подорожує й на власному досвіді відкрив принцип, за яким люди співіснують із природою в багатьох країнах світу: берегти і створювати те, чого бракує, і примножувати те, що вже є. Оскільки конференція відбувалася 24 березня, коли світ відзначає Годину Землі [щорічна міжнародна подія, покликана привернути увагу до екологічних проблем. Уперше відбулася 2007 року в Австралії. По всій планеті люди на одну годину вимикають необов’язкове світло та електропристрої, — прим. авт.], іще одним метафоричним символом для свого виступу Василь обрав ліхтарик. Мовляв, ось світло, яке ми вмикаємо щодня, от лише не завжди пам’ятаємо його вимкнути. І хоча основні ресурси, завдяки яким існуємо (вода, їжа, електрика, повітря тощо), природа дає нам безкоштовно, наше марнотратство виснажує її й може призвести до незворотних наслідків. “Від попередніх поколінь нам пощастило отримати ще зелену планету з деревами, лісами, гарними краєвидами. Але що залишить наше покоління? Пустелі зі сміття?”, — застерігає спікер. Він переконаний: найпростіші зміни щоденної поведінки можуть виявитися справжнім дарунком Землі. Навчіться витрачати менше часу і, відповідно, води приймаючи душ; викидайте сміття лише в призначених для цього місцях, почніть його сортувати; виходьте на толоки; зрештою, вимикайте непотрібне світло. Цей вклад у захист навколишнього середовища може зробити кожна людина, потрібно лише захотіти.
“Я хочу бачити гори, вкриті деревами, гарні краєвиди, а не звалища сміття навколо. Думаю, ви теж. То чому б не докласти для цього трохи зусиль?”, — закликає Василь Музичук.
МИКОЛА МАЛУХА (директор із комунікацій центру соціально-економічних досліджень CASE Україна, спеціалізується на digital marketing, проведенні передвиборчих та адвокаційних кампаній із залученням інтернет-технологій, тренер з інтернет-комунікацій для навчання журналістів, блогерів і громадських активістів, працював комунікаційним координатором Програми USAID «Лідерство в економічному врядуванні»): «Чим менша присутність держави – тим краще живеться українцю».
Свій виступ Микола Малуха присвятив взаємодії держави і її громадян_ок. На думку спікера, українці та українки занадто покладаються на владу навіть там, де цього відверто не варто робити. Так, наприклад, за даними соціологічного опитування, більшість вважають, що безробіття можна подолати завдяки створенню нових вакансій на державних підприємствах. Однак діяльність останніх в Україні — надзвичайно малоефективна. Микола поділився даними щодо кількості держпідприємств у різноманітних державах. В Україні таких — 3 634, у той час як Канаді — 0, у Швейцарії — 2, у США — 3. Окрім того, спікер розповів, що 57,4% вітчизняних держпідриємств не звітують про використання коштів.
Іще однією сферою, де, на думку пана Малухи, державного втручання бути не повинно, є ринок землі. Мораторій на продаж землі вже тривалий час у центрі суперечок фахового кола. Більшість аналітиків відстоюють думку, що його потрібно скасувати, адже така політика стала перепоною для ефективного використання земельних ресурсів.
Микола Малуха — затятий прихильник приватизації влади. Себто, перейняття громадянами й громадянками відповідальності на себе. Одним із ефективним інструментів для цього він вважає ОСББ. “Кожна людина, яка вважає себе реформатом, просто повинна вступити в ОСББ. Спочатку мешканці одного будинку візьмуть у свої руки владу, потім вони об’єднаються з іншими будинками, потім — із вулицею. Пізніше владу у своїх руках матиме місто, кілька міст, область. Так ми поступово отримаємо владу й можливість приймати рішення на рівні цілої держави”, — переконаний спікер.
Інші складові, необхідні для ефективного грошообігу України, на думку Миколи Малухи, такі: скасування корупційних лобістських митних та податкових обмежень (легалізація “євроблях”, наприклад); відмова від соціального захисту держави: “моя пенсія — моя справа”; блокчейн та криптовалюти. “За кількістю грошей, що виділяються на міністерства й реформи в них Україна лідирує у світі, однак за якістю їхнього використання ми — десь між Мозамбіком та Іраном. А вся неефективність оплачується з наших із вами кишень. Тому час брати відповідальність на себе й користуватися владою, яку маємо”, — закликав присутніх Микола Малуха.
АНАТОЛІЙ ЗАСОБА (голова правління Громадської організації «Кримська діаспора», президент Української Асоціації соціальних підприємців, засновник Простору освіти дорослих IDPhub та співзасновник мережі Сімейних шкіл KidsHub, громадський діяч, соціальний підприємець, бізнес-тренер, чоловік та батько двох дітей): «Час будувати нове життя».
“Доброго вечора. Мене звуть Анатолій, і я — переселенець, — Анатолій Засоба почав свою промову зі своєрідного “зізнання”. — Відчуваєте, як звучить?..”. Чотири роки тому спікеру та його родині довелося нашвидкуруч покинути власний дім, аби захиститися. Анатолій був громадським активістом, журналістом і на початку російської агресії в АР Крим він та ще кілька друзів хотіли запустити кампанію для протидії окупації, однак спецслужби швидко на них вийшли, і Анатолію довелося покинути домівку, аби вберегтися. Свою промову спікер присвятив цінностям, що допомагають йому разом із сім’єю будувати нове життя на материковій Україні.
Громадським активізмом пан Засоба почав займатися ще зі школи. Однак переламний момент на цьому його шляху стався вже у студентські роки. Анатолій організовував день донорства у своєму вузі, але щось не склалося, і подію довелося скасувати. За кілька тижнів він прочитав у місцевій газеті, що жінка, котра керувала донорською станцією й мала би бути присутньої на події, того ж дня загинула в автомобільній аварії. Ця історія стала важливим уроком для Анатолія. “Із того часу я зрозумів, що ми несемо відповідальність не лише за речі, які зробили, але й за те, чого ми не зробили або зробили погано. Так народилася перша цінність, із якою я йду по життю. Це відповідальність“, — розповідає пан Засоба.
Друга цінність стосується всієї сім’ї спікера — це любов. Зі своєю дружиною Анатолій познайомився під час одного з тренінгів, який організовував. Із того часу вони підтримують одне одного в усіх починаннях, розвиваються разом і намагаються передати свою мудрість двом власним дітям.
Народження третьої цінності Анатолія відбулося після сумних і навіть небезпечних подій. 23 лютого, коли в Севастополі, де спікер мешкав до цього, почалися проросійські мітинги, він іще мало усвідомлював, чим це закінчиться. Однак зовсім скоро стало зрозуміло: нічого хорошого чекати не потрібно. Разом із друзями пан Засоба збиралися проводити проукраїнську кампанію з відеороликами, плакатами, публічними заходами тощо. Однак уже після першого публічного виступу спікер і його сім’я опинилися в небезпеці. Зрештою, 15 березня 2014 року за кілька годин до відправлення потяга на Київ Анатолій, його вагітна дружина зі старшою донькою нашвидкуруч зібрали речі й виїхали з Севастополя. Страх за життя власне та близьких, намагання ворожо налаштованих людей забрати право на думку й слово відкрили для Анатолія Засоби ще одну цінність — свободу.
Зараз спікер успішно займається громадською діяльністю в Києві та Броварах, а його дружина створила в місті KidsHub. “Усього цього, — розповідає спікер. — Ми досягли завдяки нашим цінностям. Відповідальність, любов і свобода — це те, навіщо ми робимо те, що робимо. І якщо ви запитаєте в мене, коли і як будувати нове життя. Я відповім: нове життя час будувати учора, сьогодні, завтра і — головне — робити це разом!”
ПАВЛО РІЗАНЕНКО (заступник голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, голова підкомітету з питань цінних паперів, фондового ринку, діяльності рейтингових агентств та електронної комерції Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності, член Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї ЄС – Східні сусіди (ПА ЄВРОНЕСТ), член групи з міжпарламентських зв’язків з Сполученими Штатами Америки, член групи з міжпарламентських зв’язків з Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії): «Найвигідніша інвестиція».
Цього спікера гості L.E.D. Bro чекали ще з попередньої конференції. Свій виступ депутат Верховної Ради Павло Різаненко присвятив зовсім не роботі найвищого законодавчого органу влади, а безпрограшним інвестиціям, доступним кожному/-ій із нас: “Із теми мого виступу хтось може подумати, що йтиметься про примноження матеріальних благ, але найвигідніша інвестиція, яку ми можемо зробити, — це інвестиція у власні знання”.
Коли батьки розповідали восьмикласнику Павлові про важливість навчання, він не вірив. Гадав, що як і друзі пов’яже життя зі взуттєвим кооперативом. Одначе після практики на виробництві, коли замість літніх розваг спікерові довелося працювати на рівні з дорослими, він переосмислив своє ставлення до освіти. А потім Павлові Різаненку вдалося виграти конкурс та здобути грант NAFSA/USAID на навчання в США. “Не знаю, як би я вчився там зараз, але тоді в містечку, де панував мормонський устрій, де не було соцмереж, усе, що лишалося, — вчитися”, — розповідає спікер. Цей досвід кардинально змінив його світогляд. Павло Різаненко усвідомив, що знання — найпотужніший інструмент, завдяки якому можна досягти небачених успіхів. Саме тому, наприклад, він заснував конкурс англійської мови “Brovary Challenge”. Перемога в якому дає учнівству 9-10 класів міста та району провести два тижні в одному з найкращих мовних таборів Великої Британії.
Однак не знаннями єдиними сильна людина, — переконаний Павло Різаненко. Він розповів, що є прихильником філософії “трьох К”: комунікація, кооперація та креативність. На думку Павла Різаненка, найближчим часом молоді доведеться вчитися комунікації із зовсім інакшими “істотами”, — роботами. Тому він вірить у розвиток новітньої мови — мови програмування. У той же час спікер наголошує: не варто забувати й про контакти з більш “звичними” істотами — людьми. Комунікація, повага до емоцій та поглядів інших мають бути серед пріоритетів освіченої людини. Людини, яка прагне досягти успіху.
“Час — наш головний ресурс. Очікувана тривалість життя людини в Україні 65-70 років, і надзвичайно важливо ретельно продумати те, у що ви ці роки, цей ресурс інвестуєте”, — закликав спікер.
АРЕНДА ЯННА ВАН ДЕ РЕЙ-ВАСИЛЕНКО (керівниця проекту Перспектива 21-3, засновниця броварської Голландської пекарні 21.3): «Радість у служінні».
До 25-ти років Аренда жила в Нідерландах. Однак одна зустріч змінила все її життя. 1998 року під час роботи в дитячому таборі вона познайомилася з Андрієм Василенком, заради якого переїхала до України. “Не зважаючи на те, що ми з Андрієм виховувалися в різних сім’ях і по різні сторони “залізної завіси”, коли ми познайомилися й почали спілкуватися, зрозуміли, що маємо дуже схожі погляди на життя. Так сталося через те, що ми обидвоє виховувалися на християнських цінностях”, — розповідає Аренда. Вона також пригадує майже містичну історію. Під час антирелігійної кампанії радянської влади Аренда писала листівку на підтримку чоловіка, котрого засудили за його віру. Пізніше з’ясувалося, що він був близьким другом батька Андрія Василенка (її теперішнього чоловіка).
Свого принципу – “Ми служимо Богові, якщо служимо людям” – родина Василенків дотримується не лише на словах, але й на дії. 14 років тому, коли в Аренди та Андрія народився син Петро, лікарі намагалися вмовити батьків підписати відмову від дитини, запевняючи, що через синдром Дауна маленький ніколи не ходитиме й не говоритиме. Однак замість того, аби зламатися, родина Василенків стала лише сильнішою. Вони не виїхали до Нідерландів, де інфраструктура для людей із особливостями ментального розвитку набагато розвинутіша (та й, принаймні, існує); вони лишилися в Україні, вирішивши присвятити себе створенню інклюзивного соціуму. Усе почалося з “Перспективи 21.3”, — спеціальної проекту для навчання, працевлаштування та створення умов для повноцінного життя людей із синдромом Дауна. Пізніше Андрій та Аренда долучилися до клубу для дітей із хромосомною аномалією “Щасливі друзі”, а зовсім нещодавно заснували пекарню “21.3”, у якій згодом зможе працювати “сонячна” молодь (до речі, після завершення конференції гостей пригощали солодощами саме звідти).
“Секрет нашого успіху й розвитку в тому, що ми працюємо як команда й, у першу чергу, дивимося на ціль. Не на свої інтереси й розбіжності, а на ціль”, — розповідає Аренда Василенко. За роки життя в нашій країні вона помітила риси, що, на її думку, заважають українцям та українкам досягати власних мрій і цілей. “Люди забагато дивляться назад і навколо. Люди звикли виправдовувати все менталітетом. Вони неефективно планують, не ставлять цілей на 5-10 років. Перепонами на шляху українців до мети є і їхні неготовність ділитися грошима чи часом, недовіра до інших та те, що вони легко здаються”, — зауважила спікерка.
На думку Аренди, служіння як спосіб життя не лише приносить користь іншим людям, але й приносить радість тим, хто служать. Справжню, глибоку радість. Життя родини Василенків — це особлива філософія, що ставить знак “дорівнює” між користю суспільству та особистим щастям.
