Читайте також
Творив безупинно і жив у творчому неспокої: пам’яті відомого броварського краєзнавця Дмитра Гамалія відбувся захід
0“У творчому неспокої він жив багато літ”, – під таким гаслом сьогодні у Броварському краєзнавчому музеї вшановували великого ентузіаста краєзнавства, який єдиний за всю історію Броварської землі понад два десятиліття на громадських засадах досліджував наш край, – броварця Дмитра Михайловича Гамалія.
4 листопада було 105 років від дня його народження, а 25 листопада – 30 років від дня смерті. По- родинному за “круглим столом” за чаюванням у музеї зібралися люди, які знали Дмитра Михайловича та ті, хто цікавиться творчим доробком відомого українського краєзнавця, дослідника історії Броварщини, шевченкознавця Дмитра Гамалія.
Досліджувати історію Броварів і району Дмитро Михайлович почав, коли вийшов на пенсію. Першочергово дослідив свій родовід. Про це, а також про його родовід та життя розповіла організаторка зустрічі, старший науковий співробітник краєзнавчого музею, українська видавчиня, краєзнавиця, поетеса, перекладачка, громадська діячка Марія Овдієнко.
Присутні дізналися, що талановитий земляк був із вільного козацького роду, звідки і успадкував волелюбність і любов до рідного краю, жив у Броварах на Розвилці. Навчався у школі №1, потім – у Києві.
Один із цікавих фактів про Гамалія свідчить, що він хотів бути художником і ходив на мистецькі виставки. У 1937 році випадково на одній із виставок зустрів чоловіка, який був дуже схожим на Тараса Шевченка. Як з’ясувалось, це Фотій Красицький – онук рідної Шевченкової сестри Катерини, відомий український живописець і графік. Вони подружилися. Красицький був першим учителем юнака Гамалія в професійному малюванні олівцем, що є основою основ.
Із відомого з історії Дмитра Гамалія – після школи він навчався в медичному вузі, проте напередодні Другової світової війни змушений був покинути навчання і вивчитися на танкіста. Воював на різних фронтах, війну завершив у Польщі.
Після демобілізації закінчив педагогічний вуз, вчителював у броварській школі №1, викладав математику, креслення, малювання, трудове навчання.
Про вчителя Дмитра Михайловича згадав під час зустрічі броварець Василь Сердюк, у якого Гамалій викладав малювання і трудове навчання. Свого вчителя учень відкрив як краєзнавця – Дмитро Михайлович цікаво розповідав тоді малому хлопцю про броварські родоводи. Пан Василь розповів невідому історію з життя свого вчителя. У 15 років Дмитро Гамалій став свідком скидання дзвонів і хреста з місцевої Петропавлівської церкви та її грабування (це був час гоніння церков і їх знищення радянською владою). Юний Михайло таємно вночі зібрав розкидані аркуші церковної книги, де містилися архівні матеріали про народження, хрестини, одруження та смерті в Броварах, відтак, історія родоводів, зшив і передав у місцевий музей. На жаль, книгу згодом викрали.
Ще відомо про талановитого земляка, що він після вчителювання в 1-ій школі пішов працювати на завод слюсарем. Лише після виходу на пенсію через 16 років, повністю віддався краєзнавству.
Його матеріали часто публікували в міськрайонній газеті «Нове життя» та всеукраїнських журналах. Загалом дослідник написав близько 230 нарисів, статей і досліджень про рідний край.
Дмитро Гамалій брав участь у створенні «Шевченківського словника», а в 1994 році вийшла друком його книга “Броварські шляхи Кобзаря”, яку, на жаль, він не застав. Власне, цю книгу редагувала Надія Гамалій – броварська журналістка (нині на пенсії), яка в той час працювала в газеті “Нове життя”.
Пані Надія, яка, найімовірніше, має давні родинні зв’язки з Дмитром Михайловичем, позаяк також носить прізвище Гамалій, мала честь співпрацювати з ним. Вона розповіла про неймовірну працелюбність і талант земляка, який вміло майстрував, гарно малював (зокрема, портрет Шевченка написав олійними фарбами), писав, мав тонке відчуття краси і був справжнім патріотом. Позаяк знав гарно історію та мав аналітичні здібності, передбачив, що буде війна з росією…
Навіть у літньому віці Дмитро Гамалій відвідував школи, підприємства, розповідав про Броварщину і прагнув, щоб усі перейнялися проблемами рідного краю, був дуже прихильний до Народного руху України, боровся проти хаотичної забудови в Броварах, адже це спричинить підтоплення ( власне, це і трапилось).
Своєю чергою Валентина Ковалівська – журналістка- пенсіонерка, яка довгий час пропрацювала в газеті “Нове життя” і нині є активним членом літературно- мистецького об’єднання “Криниця”, нагадала, що в ювілейному виданні антології “Незглибима криниця” є сторінка, присвячена Дмитру Гамалію, та зачитала уривки з життя Гамалія творчості відомих “криничан”, які його знали.
Присутній броварець Григорій Бульвінській наголосив на надзвичайній наполегливості і працелюбності Гамалія навіть під час його хвороби та його прагнення навчити оточуючих досліджувати історію свого краю. На сьогодні є 18 зошитів- рукописів напрацювань краєзнавця, які потребують розшифрування, позаяк містять архівні позначки.
А броварський історик Віктор Корявий повідав, що саме від Дмитра Гамалія, як очевидця, дізнався правду про Биківнянську трагедію – людей там насправді розстрілювали не німці, а НКВДисти.
Загалом присутні почули багато цікавого і ще невідомого про славного земляка, яке потребує обов’язкового фіксування, а згодом і впорядкування в окреме видання. А поки що Броварський краєзнавчий музей поповнився 12-ма книжками з архіву Дмитра Гамалія з автографами авторів- дослідників творчості Шевченка.
А також рукописами про відомого краєзнавця, які Марії Овдієнко передала директорка Броварської міської публічної бібліотеки Лідія Стрельченко. Фінансово посприяти в перевиданні єдиної книжки Дмитра Гамалія “Броварські шляхи Кобзаря”, пообіцяв депутат облради Олег Іваненко.
Загалом підсумком вечора пам’яті стало підписання присутніми звернення до міського голови про необхідність упорядкування могили краєзнавця. Зокрема, встановлення пам’ятної стели, а також меморіальної дошки на школі №1, де навчався і працював Дмитро Гамалій. Власне, члени “топонімічної” комісії ще у 2020 р. піднімали ці питання і навіть подали в апарат ради прохання підготувати відповідний проєкт рішення на сесію, однак влада міста спромоглася лише затвердити в Броварах назву вулиці на честь Дмитра Гамалія. Але це було ще до 2020 року.
Після зустрічі в музеї охочі поїхали на могилу Гамалія, щоб поклонитися відомій особистості, яка об’єднує всіх нас. Так само як сьогодні об’єднує броварців навколо українського слова, любові до рідного краю і його історії Марія Овдієнко, яка попри складну хворобу організувала цю незабутню зустріч.
“У кожного з нас зараз свій фронт. Ми ж маємо триматися свого роду, своєї історії”, – каже Марія Григорівна.









