Село Залісся розташоване на автотрасі Київ-Чернігів неподалік Броварів. Кожен, хто проїздить повз нього, бачить обабіч дощенту розтрощені будинки, а їх тут більша частина села. Та і в частково зруйнованих хатах жити неможливо, але… люди живуть.
А найбільше кидається в очі розтрощений та повністю вигорілий двоповерховий будинок, на якому майорить прапор України, і на подвір’ї якого пораються господарі.
“Раніше тут жили батьки, ми часто приїжджали до них, допомагали. Ми мешкаємо в Києві, а коли батьки померли, ми вирішили, що коли діло дійде до пенсії, то житимемо тут. Тому все перебудували, відремонтували, я провів газ, воду”, – каже Анатолій Беньковський.
Його дружина Надія додає: “Будинок ми старанно впорядкували. У мене картин було багато, повісили скрізь на стіни, а ще була в нас велика карта України 3х3 м, прикрашала велику кімнату… Останній раз до бойових дій ми були тут 20 лютого, обрізали дерева. Коли почалися воєнні дії, ми залишалися в Києві, забрали до себе онуків. А в Заліссі залишилося дуже багато людей, бо не встигли виїхати”.
ХАТИ ЗРУЙНОВАНІ, ВСЕ СЕЛО ЗАВАЛЕНЕ БОЄПРИПАСАМИ
Хоч і минув вже місяць, як вигнали звідси росіян, село виглядає порожньо. Подружжя Беньковських повернулося, щоб наводити лад на своєму подвір’ї. А ще до них прибився руденький пес, який лащиться до людей.
“Ми тут вже місяць працюємо, розбираємо завали. 13 квітня приїхали сюди вперше, але не скрізь людей пускали, бо дуже багато снарядів ще було, село розміновували. Звісно, шкода всього, боляче на руїни дивитися, у людей руки опускаються. Сусід один раз тільки приїхав, глянув і поки не навідується. Так само інша сусідка у розпачі, вона пенсіонерка, як вона це відбудує? У нас теж і будинок весь зруйнований, вигорів, і гараж. Навіть дерева постраждали, чорні стоять..”, – каже пані Надія.
За розповідями жителів, окупанти зайшли до Залісся 8 березня, а 9-10-го числа вони пішли по хатах. Де людей не було — вибивали вікна чи двері.
“У нашій хаті розмістилися офіцери. А в городі нарили окопів та бліндажів, які ми тільки позасипали. На подвір’ї стояла командирська БМП, яку потім підбили під час боїв. Повен двір був боєприпасів, вже місяць прибираємо. Наша територіальна громада пообіцяла допомогти вивозити це сміття”, – каже Анатолій Григорович, до речі, головний офіцер безпеки ФК “Динамо Київ”.
“Так вийшло, що частина села ціла, а ось у нас — руїни, з обох боків сусідські будинки зруйновані. Сусіди теж виїжджали, але зараз до хат не навертають. Що вони з тією хатою зроблять? Добре, що нам сини допомагають, сестра приїжджала. А як бути самотнім пенсіонерам, які десятки років тут обживалися і в один момент все втратили? Ми знаємо, що є державна програма відшкодування за втрачене житло і майно. Коли його дадуть, поки що не знаємо, і воно ж не покриє всього втраченого”, – ділиться переживаннями пані Надія.
Наразі урядом розробляється механізм компенсації. Відомо, що є обмеження по коштах (до 300 тисяч гривень) і по розрахунковій площі будинків (до 150 квадратних метрів).
І хоча будинок Беньковських вщент зруйнований та повністю вигорів, вони не перебувають у розпачі, не опускають руки і, хоч як дивно, зберігають оптимізм і посміхаються.
“Це ж у нас так заведено: якщо вже нічого втрачати, то тоді ми сміємося. Сусіди жартують: Анатолію, навіщо таку гарну хату побудував, тому її й облюбували російські офіцери, а була б погана хата, мовляв, ніхто б і не руйнував”, – посміхається пан Анатолій. І додає серйозно: “Якщо це буде єдина така втрата за війну, то хай так і буде. Головне – самі живі, діти та онуки цілі. А хату відбудуємо!”.
“Найстрашніше не нам, а тим хлопцям, які зараз в окопах на фронті боронять нашу країну. А також тим людям, хто в окупації”, – додає його дружина.
АЛЕ НАШ ПРАПОР МАЙОРИТЬ!
Як і багато інших жителів Залісся, у яких зруйновані хати, Беньковські живуть без електрики та газу і готують їжу на вогні прямо на подвір’ї. Перші дні, поки розгрібали завали та облаштували вцілілу літню кухню, то спали під навісом у спальних мішках. Та все одно жартують, що ніби повернулися в студентські роки, коли в походи на байдарках ходили.
А ще ми звернули увагу на прапор України, який вони вивісили на хаті.
“На нашому будинку і до цих подій висів прапор України. І ось родичі, які все життя прожили в Україні, але потім переїхали в росію, тепер кажуть нам, що будинок розбомбили через те, що український прапор висів. Я їм і кажу: Чому ж тоді ще половина села вигоріла? Хіба не через те, що путін напав війною? Та все одно про всі руйнування, про Бучу вони говорять, що це все “постановка”. Про що ще можна розмовляти?”, – каже пані Надія.
Тож зараз на будинку Беньковських знову майорить прапор України.
ДО ВЦІЛІЛИХ ХАТ ПІДКЛЮЧИЛИ ГАЗ ТА ЕЛЕКТРИКУ
Якраз перед початком бойових дій приїхала до матері в Залісся Наталія Титенок і пережила тут три тижні окупації.
“Я приїхала з Гончарівського, з Чернігівщини, провідати маму, якій вже 82 роки. А коли почалися бойові дії, вже не змогли виїхати, та й мама не хотіла кидати хату. Коли зайшли росіяни, вони розташували свої танки у різних кінцях села. Ходили по подвір’ях, шукали чоловіків. Вони не знущалися. Не так, як розказували, було в сусідній Богданівці. Але ми не виходили більше на вулицю і практично весь час ховались у погребі. Найстрашніше було 20-21 березня, були дуже сильні обстріли. Тоді загинув сусідський хлопець. Ми збирались із сусідами його поховати, але так і не змогли це зробити, бо знову і знову продовжувались обстріли. Коли все стихло, то загиблих поховали, а ми виїхали у Бровари”.
Що стосується руйнувань, то їм поталанило (якщо так можна висловитися на фоні жахіть війни): їхнє подвір’я зазнало невеликих руйнувань.
“На нашому п’ятачку будинки майже не постраждали. Ну, хіба що в хату потрапив осколок, пробив трішки стіну. І сарай пошкоджений, але це ж не так, як інші люди постраждали. Під час бойових дій зникла електрика і газ. А зараз все відновлено, електроенергія та газ підключені до вцілілих хат. Нічого. Життя налагоджується”, – каже пані Наталя.
БИЛИ ПО НОГАХ, ВИМАГАЛИ РОЗКАЗАТИ ПРО ЗСУ
Не так повезло Івану Падію, який пізнав на собі знущання росіян.
“У перший день росіяни заїхали на танках до нас у городи. Я їм сказав, що я художник, займаюсь різьбленням по дереву, що я мирна людина, і не топчіть наші деревця. Вони, щоправда, послухали, від’їхали з городу. Взагалі спочатку ніякої жорстокості чи нетерпимості не було. Хоча, у розмові з батьком їхній капітан відверто говорив: “Ми думали, тут буде як на Кавказі чи як у Сирії, а у вас тут дуже жорстко!”, – згадує хлопець.
Коли почалися сильні обстріли 20 березня, батьки й інші родичі встигли виїхати, а Іван залишався в дідовій хаті. Згодом, після обстрілів, взяв скутер і виїхав до Богданівки.
“Там мене схопили росіяни і відвезли у їхній штаб, зв’язали руки і очі. Тримали в ямі, били і вимагали розказати, де знаходяться позиції ЗСУ. Били палицями по ногах, по п’ятках. У мене з собою були різці по дереву, тож вони лякали: мовляв, зараз ми перевіримо, як добре вони заточені. У погребі нас було троє. А 27 березня мене і ще одного хлопця Валерія вивезли, не відпустили, але залишили без нагляду. Мабуть, вони вже відступали, і їм було не до нас. Тож по темряві ми втекли. Коли я повернувся до Залісся, то побачив, що дідова хата повністю зруйнована, навіть он табличка з адресою, що я вирізав, розбита навпіл”, – каже Іван.
Зруйнованими виявилися і сусідські хати, загинули сусід і сусідка. Іван Падій згадує, як допомагав поховати їх на кладовищі з іншими людьми.
У ЛІСАХ ДОСІ ЗАЧАЇЛАСЯ НЕБЕЗПЕКА
Інші жителі Залісся також намагаються наводити лад на своїх обійстях, розгрібають руїни. Оговтуються від пережитого, згадують і про окупацію, і про бойові дії, коли снаряди на село летіли з усіх чотирьох сторін.
Вони теж бідкаються про зруйноване житло. Дуже сподіваються на державну допомогу. А найбільше вони засмучені і переживають навіть не за себе, а за сусідського хлопця-сироту Дмитра, який зараз служить у ЗСУ, і в хаті якого росіяни вчинили погром.
“Видно, хтось його здав. Бо росіяни прийшли просто так, побили вікна і двері, залізли в хату і просто позбиткувалися, розгромили всю хату: перевернули меблі, килими, навіть шпалери зідрали. Певно, хтось вказав на нього. Хлопець прийде, а вдома он що робиться!”– кажуть односельці.
Водночас місцеві жителі попереджають журналістів, що в лісі та обабіч автотраси зберігається небезпека, слід остерігатися залишків боєприпасів.
“Нещодавно місцевий хлопець загинув – Едуард. Поліз у залишений російський танк. А там, мабуть, розтяжку залишили чи ще щось. Так що навколо в лісах ми ще можемо багато такого небезпечного знайти”, – каже Іван.
Тож життя Залісся, як і сотень інших сіл, після бойових дій хоч і повертається до мирного життя, але відлуння війни у вигляді зруйнованих будинків, скалічених доль, залишків мін та снарядів, схоже, ще довго нагадуватиме про цю війну.
Фото – Віталій Голод
Читайте також
- Завод Coca-Cola у Великій Димерці поступово відновлює роботу
- Гуманітарне розмінування: у Великодимерській громаді розпочали працювати іноземні фахівці
- Інтернет від Ілона Маска обслуговуватиме і Калитянську селищну раду
- На Броварщині всі комунікації відновлені, тривають роботи з розмінування територій: ситуація в районі станом на 11 травня
- У Броварах перейменували 32 вулиці та провулки. Як це було
- Зарплату освітянам врегулюють: міський голова Броварів закликав економити бюджетні кошти
