Загиблі Герої: Анатолій В’ялий із позивним «Мак»: «Якщо не я, то хто?»

Pinterest LinkedIn Tumblr +

Броварчанин, сержант 95-ї десантно- штурмової бригади з позивним «Мак» Анатолій В’ялий загинув на Ізюмському напрямку 25 травня, рятуючи поранених бійців під час ворожого артилерійського обстрілу. Героя поховали 3 червня в Броварах на новому кладовищі.

Як розповіла донька покійного Тетяна, батько Анатолій народився в селі Сиволож на Чернігівщині в багатодітній родині – був третьою дитиною і першим сином.

Любив рибалити, знав усі лісові стежки де найбільше малини і грибів. І дуже любив село.

Хлопця виховувала бабуся, адже батьки важко працювали в полі. Закінчив 8 класів у Сиволажі, а 9-11 класи –  в Хорошому Озері.

Із майбутньою своєю дружиною Оксаною познайомився на танцях, колись популярних у клубі: їй було 14 років, йому –  16-ть. Та побралися вони вже після того, як хлопець вивчився в Ніжині на будівельника та відслужив в Армії.

Анатолій В'ялий

Під час служби в Армії

Молода сім’я виїхала в Бровари, отримали кімнату, працювали на Броварському домобудівному комбінаті.

Батьки працювали вдень і вночі, тож змогли купити квартиру, розповідає Тетяна. У сім’ї народилося троє дітей. У той час Анатолій працював будівельником у Києві, потім –  електриком.

Анатолій В'ялий

Анатолій із дружиною

Коли в 2014-му  почалася війна,  чоловік не зміг залишитися вдома – пішов добровольцем. Під час навчання у Десні показав себе як вмілий стрілець, тож  потрапив у 95-ту бригаду. В її складі воював у зоні АТО/ООС півтора роки. Приймав участь у боях у найгарячіших точках:  Слов’янськ, Дебальцево, Авдіївка. За мужність отримав нагороди.

Після АТО та операції на ногах чоловіка комісували, тож частіше бував у селі: садив дерева, облаштовував дім, хотів ферму і пасіку, каже Тетяна. Не встиг.

«Із першою сиреною вибіг із дому, – розповідає донька. – Він невагаючись пішов захищати нас і Україну. Тато завжди казав «Якщо не я, то хто? Хлопці у 18 років?».

Анатолій В'ялий

Анатолій із побратимом

Проте за прикладом батька на фронт пішов і його син Богдан.

У березні Анатолій отримав поранення в ногу, але відмовився їхати і продовжив воювати.

Під час бою на Ізюмському напрямку боєць отримав контузію і важке поранення, та не покинув поле бою, не покинув своїх побратимів, не покинув надії на Перемогу. Під час артилерійських обстрілів Анатолій намагався витягнути з поля бою поранених побратимів. Уламок снаряду потрапив йому прямо в серце. Це було 25 травня. Сержанту 95-ї десантно-штурмової бригади Анатолію В’ялому було 52 роки.

Поховали Героя на броварському новому кладовищі 3 червня.

«Щоб урятувати побратима, пораненого під час одного з боїв у квітні, тато ніс його на собі декілька кілометрів. Мені написали про це три його побратими. Вони подякували за тата, сказали що він Герой і заслуговує на шану», – каже Тетяна.

Царство Небесне і вічний спокій Герою. Щирі співчуття рідним і близьким.

Читайте також

  1. Житель Гоголева загинув від вибуху замінованої окупантами машини
  2. Стан броварських підвалів і доступність до них: чи користуються люди укриттями?
  3. Швеція допомагатиме відновлювати Великодимерську громаду
  4. Замість зруйнованих будинків у Великодимерській громаді встановлять модульні
  5. Броварський напрямок: бригадний генерал Валерій Ємбаков про роботу 13-го сектору оборони Київщини
  6. У списку загиблих мирних мешканців у Великодимерській громаді вже 87 осіб
Поділіться.

Залиште відповідь