Броварчанин, сержант 95-ї десантно- штурмової бригади з позивним «Мак» Анатолій В’ялий загинув на Ізюмському напрямку 25 травня, рятуючи поранених бійців під час ворожого артилерійського обстрілу. Героя поховали 3 червня в Броварах на новому кладовищі.
Як розповіла донька покійного Тетяна, батько Анатолій народився в селі Сиволож на Чернігівщині в багатодітній родині – був третьою дитиною і першим сином.
Любив рибалити, знав усі лісові стежки де найбільше малини і грибів. І дуже любив село.
Хлопця виховувала бабуся, адже батьки важко працювали в полі. Закінчив 8 класів у Сиволажі, а 9-11 класи – в Хорошому Озері.
Із майбутньою своєю дружиною Оксаною познайомився на танцях, колись популярних у клубі: їй було 14 років, йому – 16-ть. Та побралися вони вже після того, як хлопець вивчився в Ніжині на будівельника та відслужив в Армії.
Під час служби в Армії
Молода сім’я виїхала в Бровари, отримали кімнату, працювали на Броварському домобудівному комбінаті.
Батьки працювали вдень і вночі, тож змогли купити квартиру, розповідає Тетяна. У сім’ї народилося троє дітей. У той час Анатолій працював будівельником у Києві, потім – електриком.
Анатолій із дружиною
Коли в 2014-му почалася війна, чоловік не зміг залишитися вдома – пішов добровольцем. Під час навчання у Десні показав себе як вмілий стрілець, тож потрапив у 95-ту бригаду. В її складі воював у зоні АТО/ООС півтора роки. Приймав участь у боях у найгарячіших точках: Слов’янськ, Дебальцево, Авдіївка. За мужність отримав нагороди.
Після АТО та операції на ногах чоловіка комісували, тож частіше бував у селі: садив дерева, облаштовував дім, хотів ферму і пасіку, каже Тетяна. Не встиг.
«Із першою сиреною вибіг із дому, – розповідає донька. – Він невагаючись пішов захищати нас і Україну. Тато завжди казав «Якщо не я, то хто? Хлопці у 18 років?».
Анатолій із побратимом
Проте за прикладом батька на фронт пішов і його син Богдан.
У березні Анатолій отримав поранення в ногу, але відмовився їхати і продовжив воювати.
Під час бою на Ізюмському напрямку боєць отримав контузію і важке поранення, та не покинув поле бою, не покинув своїх побратимів, не покинув надії на Перемогу. Під час артилерійських обстрілів Анатолій намагався витягнути з поля бою поранених побратимів. Уламок снаряду потрапив йому прямо в серце. Це було 25 травня. Сержанту 95-ї десантно-штурмової бригади Анатолію В’ялому було 52 роки.
Поховали Героя на броварському новому кладовищі 3 червня.
«Щоб урятувати побратима, пораненого під час одного з боїв у квітні, тато ніс його на собі декілька кілометрів. Мені написали про це три його побратими. Вони подякували за тата, сказали що він Герой і заслуговує на шану», – каже Тетяна.
Царство Небесне і вічний спокій Герою. Щирі співчуття рідним і близьким.
Читайте також
- Житель Гоголева загинув від вибуху замінованої окупантами машини
- Стан броварських підвалів і доступність до них: чи користуються люди укриттями?
- Швеція допомагатиме відновлювати Великодимерську громаду
- Замість зруйнованих будинків у Великодимерській громаді встановлять модульні
- Броварський напрямок: бригадний генерал Валерій Ємбаков про роботу 13-го сектору оборони Київщини
- У списку загиблих мирних мешканців у Великодимерській громаді вже 87 осіб
