У словниках радянських часів немає тлумачення слова «голодомор». Є лексема «голодомор», яка трактується як відсутність продуктів харчування у зв’язку з неврожаєм або іншим стихійним лихом. З погляду граматики воно складається із двох слів: «голод» і «морити», буквально означає «морити голодом людей».
У квітні 1937 року Бровари після чергового адміністративного поділу стають районним центром.
Наприкінці 20-х — на початку 30-х років хвиля так званого «розкуркулення» прокотилася і по селах Броварщини. Так, лише у 1932 році на Урал було вислано з Броварського району 112 сімей, де вони зазнали голоду і страждань, багато з них загинуло. Проте репресивні дії уряду самим лише виселенням не обмежились. Наслідком колективізації та насильницької хлібозаготівлі став голодомор. На рівні країни він забрав мільйони життів українців.
Врожай1932 року на Броварщині мав середні показники, але закладене в Броварах зерносховище було заповнене вщерть, тобто зерна було з надлишком для споживання мешканцями. Але для боротьби з голодом ті запаси не використовувалися, більше того, більшовики на місцях проводили конфіскацію запасів їжі: сухарів, картоплі, буряків, сала, солінь, фруктової сушки тощо. Все, що було заготовлене до нового врожаю, було конфісковане, як покарання за «куркульський саботаж» хлібозаготівель.
Організаторами і кураторами голодомору в Броварах були уповноважені товариші Бистрюков та Корченко, за наказами яких проводилися подворові обшуки та конфіскації. Їхні підопічні настільки якісно виконували свої обов’язки, що до наступного врожаю мало хто з господарів дожив.
За свідченнями очевидців, рятуючись від голоду, хтось варив гречані висівки, якими утеплювали хати, або ж віддавали останні родинні скарби в обмін на крупу. Той, хто працював на заводі за пайку — намагався прогодувати близьких. Тієї лютої зими, кажуть очевидці, їли все: від картопляного лушпиння до їжаків та собак. Голодні люди божеволіли з відчаю…
За посягання на «соціалістичну власність», що виражалося у зборі колосків жита на полях, броварчан засуджували та відправляли до виправно-трудових таборів.
Жодних архівних документів про голод на Броварщині не зберіглося, але у держархіві Київської області є «Анкети на селян, що перебувають у тяжкому продовольчому стані» по деяких селах Броварського району.
У 14 селах було зареєстровано 503 голодуючі сім`ї. Дослідниками Броварщини було встановлено, що протягом 1932-1933 років померло 1177 чоловік.
Померлих від голодомору в Броварах хоронили на двох кладовищах: на вул. Київській, де тепер стоїть храм Св. Апостолів Петра і Павла, і на кладовищі у старому місті, де згодом зробили базар.
Щодня вулицями їздила підвода, що збирала померлих, яких скидали в одну загальну яму. На місці поховань у повоєнні роки побудовано водонапірну вежу (район «Пекарня»), яку не використовували за призначенням, тож височіє вона, як пам’ятник жертвам голодомору в Броварах.
Друга хвиля голодомору прокотилась Броварщиною 1947 року. Імена всіх загиблих броварчан встановити не видається можливим, оскільки відповідні документи було знищено і в обласному, і в Броварському архіві. Проте, співробітники Броварського краєзнавчого музею М. Г. Овдієнко, О. Л. Плахотнюк, В. І. Маринченко, Є. І. Мигулька по свідченнях очевидців зібрали дані про 134 померлі особи.
У селах Броварського району встановлено 30 поминальних хрестів і один пам`ятний знак. У місті — «Жителям Броварів — жертвам Голодомору 1932-33 років».
19 листопада 2008 встановлено пам’ятний хрест біля церкви Св. Апостолів Петра і Павла у парку Слави по вул. Київській. Також 2008 року відкрили Меморіал «Жертвам Голодомору та політичних репресій» біля храму Покрови Пресвятої Богородиці по вул. Гагаріна — чорний хрест і скорботна жінка з умираючою дитиною на руках. Пам’ятник споруджений за кошти Миколи Залозного, що за життя виїхав до Австралії, а зібрані кошти заповів на створення Меморіалу.
26 листопада о 16.00 долучіться до всеукраїнської акції «Свічка пам’яті» в пам’ять про жертв Голодомору в Україні.
