Йому – 35 років. Він – наймолодший голова об’єднаної територіальної громади на Київщині, батько трьох синів. Він той, хто вміє гуртувати і надихати власним прикладом, робити громаду успішною і багатою, за ким ідуть люди у вогонь і у воду. В умовах воєнного стану символічність цього вислову має прямий зміст. Знайомтеся – Віталій Крупенко – голова Зазимської територіальної громади – представник сучасної молодої еліти, за якими майбутнє України, яке творять сьогодні і зараз своїми руками.
«Я не з мажорів»
Віталію Крупенку – 35-ть. Скільки себе пам’ятає – стільки часу і вболіває за своє рідне село Погреби. Ще в дитинстві очолював місцеву футбольну команду, допомагав із будівництвом футбольного поля. У школі також був лідером, прагнув бути кращим і в навчанні. І це все вдавалося завдяки невтомній праці над собою.
А до роботи Віталій привчений змалку, тож знає ціну і праці, і заробленим грошам. Уже в 13 років разом із старшим братом допомагав батькам обробляти понад гектар городу, порати худобу. Були такі дні, що двічі на день велосипедом возив продавати молоко та різну городину на столичний троєщинський ринок, адже сім’я не розкошувала: мама працювала кухарем у школі, батько – водієм.
Після 8 класу хлопець пішов навчатися в столичний торгово- економічний ліцей. Потім продовжив навчання на бюджеті університету цього ж профілю.
Під час навчання одночасно і працював – заробляв сам собі на прожиття. Практично відразу здобув юридичну освіту, а зовсім нещодавно закінчив навчання в Національній академії державного управління при Президентові України на державного управлінця.
Проте, головне в житті – бути людиною. Так вчила мама, говорить Крупенко, потрібно до людей ставитися так, як хочеш, щоб ставилися до тебе, а професія тебе знайде. А ще – потрібно працювати і ще раз працювати, бо тільки праця робить із людини справжню людину, вважає Віталій.
Тож і не дивно, що вже у 19 років громада села обрала активного і небайдужого односельця депутатом. Віталій зробив себе сам, а ті, котрі побачили невтомну працю молодого чоловіка, йому в цьому допомогли.
«Найперше, що зробив на посаді сільського голови – звільнив із роботи свою маму»
У кабінеті голови громади – великий монітор, де видно всю територію Зазимської громади: камери спостереження встановлені в кожному з 7-ми населених пунктів. І це приносить вагомий результат, каже Крупенко. В комендантську годину на території громади порядок, адже працює тероборона разом із поліцейськими офіцерами громади. Власне, у Зазимській громаді найпершими облаштували для поліцейських офіцерів громади станцію, забезпечили автомобілем.
Найпершими спільно з Калинівською громадою організували і свій Центр первинної медико-санітарної допомоги. Тож первинна допомога мешканцям ТГ надається швидко і вчасно.
Та все це було потім. А фундамент закладався значно раніше.
Віталій із вдячністю згадує свого попередника – Миколу Бруєнка, адже він побачив у хлопцеві перспективного керівника, який може повести за собою громаду, і почав йому активно допомагати освоювати управлінські ази. Тож завдяки потужній підготовці, в 2015 році Крупенко «обійшов» двох кандидатів на посаду голови Погребів, отримавши понад 70% підтримки громади, і в 27 років став на Київщині наймолодшим сільським головою.
Згадуючи, як працювалося на посаді сільського голови Погребів, Віталій каже, що було складно без Генплану села, стратегії його розвитку, тож довелося розгрібати цей хаос, прописувати конкретні плани, цілі, шляхи їх досягнення і терміни виконання. Зробив Генплан, створив робочі місця, «завів» багато підприємців. І слава про молодого вмілого керівника швидко розлетілася громадою і районом.
А ще, коли обрали головою Погребів, довелося ламати усталений уклад – звільняти більшість працівників поважного віку. Серед звільнених була і його мати. У такий спосіб «почистив» колектив від рідні, каже Крупенко. Що з мамою? Все гаразд, говорить Віталій, – мама завжди розуміла і підтримувала своїх синів.
До того ж аргументи в молодого керівника були досить вагомі: люди мають хотіти працювати, а не чекати закінчення робочого дня, щоб якнайшвидше вибігти з кабінету. Та і цьому є пояснення: з роками в працівників відбувається вигорання, знижується працездатність. Тож залишив тих, хто справді горів роботою, прагнув бачити її результати і був професіоналом.
«Люди, які працюють зі мною в команді, бояться мене підвести, бо бачать спільні результати праці»
Та попри такі «зачистки» і невдоволення, на виборах 2019-го року Крупенко також набрав понад 90% голосів виборців і в свій 31 рік очолив громади вже двох сіл – Погребів і Зазим’я.
Це був рік прориву і конструктиву, згадує Крупенко. На відкритих аукціонах передали в оренду велику кількість земельних ділянок під максимальні відсотки. У такий спосіб бюджет значно наповнився, відкрилися нові підприємства, відтак, з’явилися робочі місця.
А потім були вибори 2020-го року і знову максимальна підтримка громади – понад 90%, і знову нові виклики, адже приєдналося ще 5 сіл і всі заощадження громади доводилося ділити на всіх. Проте голова ОТГ розумів, що мають дуже зручне розташування, родючі землі, завзяту громаду і якщо працюватимуть – усе вдасться.
Тож «закачав рукава» і розпочав із нормативно- грошової оцінки на землю, інвентаризації підприємств, створення робочих місць, перереєстрації в свою громаду підприємств, що були зареєстровані в Києві, а працювали на території громади, створення максимально комфортних умов для підприємців, щоб вони почувалися впевнено.
Відтак протягом 2020 -2021 років вдалося залучили в бюджет громади близько 300 млн грн.
Та найбільшим своїм досягненням Крупенко вважає будівництво двох доріг, які були у жахливому стані – «Погреби – Пухівка» та «Птахофабрика – ТОВ «Зазим’я». На першу з державного бюджету вдалося залучити 200 млн грн, на другу з обласного бюджету – 70 млн грн. Тепер у звичайних селах є дорога з тротуаром.
На жаль, будівництво дороги «Погреби-Пухівка» через війну не завершено. Завадила війна і реалізувати мрію – побудувати в Зазим’ї один із найкращих у районі парків площею 4,6 га. 14 млн грн із держбюджету на проєкт і експертизу парку залишаються на рахунку, тож за найпершої нагоди роботи продовжать.
«Навіть попри «різношерстий» депутатський склад громади, я сьогодні маю підтримку 99,9 % депутатів, які відвідують сесії на 90%», – хвалиться Крупенко. Нині люди, які працюють із Віталієм в одній команді, бояться його підвести, адже бачать результати спільної праці.
Тож навіть за короткий час роботи ОТГ зробила потужний фундамент, завдяки якому не лише самі живуть, а і допомагають іншим громадам.
Зазимська громада – надійний тил
24 лютого розділило життя кожного українця на «до» і «після». І навіть якщо на Київщині нині не стріляють, складно переформатуватися і ввійти в звичний життєвий ритм, каже Крупенко. Складно вдихнути життя на повні груди, коли з громади в ЗСУ воюють хлопці і дівчата, коли із замиранням серця слухаєш щоденні новини з фронту, коли доводиться хоронити загиблих. Тому в Зазимській громаді максимально намагаються допомогти ЗСУ пришвидшити перемогу.
Так, депутати погодили виділення зі спецфонду на потреби наших військових 1 млн грн. «Не можна просто сидіти і чекати перемоги, для цього потрібно докладати зусиль, хто скільки може», – каже Віталій.
Голова ОТГ пишається підтримкою як депутатів, так і мешканців громади. «24-те лютого об’єднало всіх у міцний кулак – як дорослих, так і дітей. Люди приходили і запитували: «Кажіть, що потрібно» і віддавали останнє, – розповідає Крупенко. – Коли ми робили протитанкові їжаки, керівники металобази приходили, клали переді мною ключі від своїх складів і говорили: «Беріть усе, що потрібно».
Коли на кордоні громади стояли ворожі війська, Крупенко закликав мешканців громади евакуюватися. І люди його послухали. «Найважливіше в цій ситуації для голови громади – інформувати людей за будь-яких обставин», – каже Крупенко. І згадує свою куму, яка з Києва виїхала в Богданівку в надії на те, що там буде безпечно. У момент того, коли ворог заїхав у Богданівку, жінка була в аптеці. Ворожий танк просто розстріляв будівлю. Дивом жінка вціліла, проте з ляку стала заїкатися. Через те, що люди були не поінформовані, населення Великодимерської громади значно постраждало.
У той час, коли частина Броварщини була в березні під окупацією, а наші сили чинили опір, у Зазимській громаді робили все можливе, щоб підтримати українських воїнів. Зокрема, військових ЗСУ розселяли і повністю забезпечували харчуванням, робили ротацію їх місця проживання, щоб не наражати на небезпеку, сформували блокпости і найбільше на Броварщині добровольче формування. «Поки що ми не можемо розповідати про все, що ми робили задля того, щоб ворог не зайшов на територію громади, але ми гуртом проробили колосальну роботу»,– каже Крупенко.
Із того, що відомо, на території Зазимської громади діяв спецпідрозділ, який повністю забезпечувався за рахунок громади. Відтак бійці працювали на упередження і всі свої дії спрямовували на те, щоб не допустити ворога на територію населених пунктів громади. Окрім того, в лісах Придесення діяли партизани, які контролювали рух ворога.
«Із Великодимерської громади ми евакуювали багато людей. Це все робилося через територію моєї громади. Ми брали на себе велику відповідальність, адже були погоджені довгі, складні і небезпечні коридори евакуації, а ми в процесі їх змінювали – «різали», організовували лісові дороги, техніку. Було таке, що за один день ми евакуювали понад 14 тис. людей», – розповідає Крупенко, який особисто супроводжував маршрути з Шевченкового, Тарасівки і Великої Димерки.
А коли на початку березня під Скибином був бій, поранених наших бійців Крупенко з активом громади і теробороною вивозив лісами в безпечне місце.
Окрім цього, у громаді допомагали з тимчасовим житлом людям, які евакуювалися з Чернігова, але потрапляли в час комендантської години і змушені були ночувати в полі. Понад тисячу осіб розселяли в селах громади, харчували, перш ніж вони продовжили свій шлях за кордон чи на захід країни, заправляли пальним автівки.
Допомога іншим громадам
Сусідам завжди треба допомагати, каже Крупенко. І взагалі, найкращий товариш – це сусід, вважає очільник громади. У нього ж добросусідські стосунки з усіма керівниками громад, тож Віталій вболіває за ті ОТГ, що найбільше постраждали від ворожої окупації – Великодимерську, Калитянську і Баришівську, і бажає їм найшвидшого відновлення. І не просто бажає, а і допомагає всім, чим може.
Першочергово тому, що має організовану, дружну власну громаду. У перші дні деокупації Броварщини, добровольці із Зазимської громади були готові їхати допомагати розгрібати завали в Бородянці. Проте виникли певні нюанси, не залежні від Крупенка, тож поїхали в населені пункти Великодимерської громади. «У нас була група добровольців із понад 200 осіб. Ми приїхали у Велику Димерку, а потім розподілилися на 4 групи і роз’їхалися селами Залісся, Богданівка, Підсобне. Окрім того, що допомагали розчищати від завалів дороги, відновлювали електрику, бо маємо свою вишку. У перший день зробили проїзд центральною дорогою в Заліссі, адже там був зірваний пішохідний перехід. Ми розчистили польову дорогу і облаштували проїзд», – розповідає Крупенко.
(Натисніть задля збільшення)
Завдяки мешканцю своєї громади – керівнику БФ «Зелений Чорнобиль», вдалося отримати Shelter-набори, призначені для екстремальних ситуації. Ці набори передали мешканцям Калинівської, Великодимерської громад – людям, які найбільше постраждали від окупації.
(Натисніть задля збільшення)
(Натисніть задля збільшення)
Дружні зв’язки з керівництвом рибного господарства дозволили допомогти постраждалим рибою.
(Натисніть задля збільшення)
Нині Зазимська громада взяла шефство над Заліссям (Великодмерська ОТГ) – одним із сіл, яке значно постраждало від окупації. Допомагають людям продуктовими наборами, які залучають від благодійних фондів, діляться ліками, памперсами, дитячим харчуванням. Зараз очікують постачання морепродуктів із Марокко – із цим допоміг місцевий мешканець – посол у Марокко. Зрозуміло, що всі ці зв’язки і дружні «коридори» з’явилися завдяки людяності і небайдужості молодого керівника.
Окрім цього, допомагають продуктовими наборами і ліками населеним пунктам Чернігівської області, зокрема, Козельцю. Відвезли допомогу і в Бородянку.
«Моя місія – не підвести тих, хто зараз віддає своє життя, щоб ми жили в мирі. Якщо кожна людина виконуватиме добросовісно завдання на своєму робочому місці, тоді в нас буде порядок», – каже Крупенко. І вкотре дякує всій своїй громаді, своїй команді: «Як мені важко не було, але я завжди відчуваю підтримку людей, тож ми все зможемо, ми – переможемо!».
Читайте також
- Броварський боксер Сергій Дзінзірук: «Я ніколи не думав, що ходитиму з автоматом». ФОТО
- Герой України Роман Дармограй про наступ на Бровари і танкові бої. ВІДЕО
- Викликали вогонь на себе: як два друга з Шевченкового і Мокреця зупинили російських окупантів
- Військовим Броварського району на фронт доставили все необхідне – Броварська РВА
- Як підліток допоміг зупинити наступ на Київ
- Броварський напрямок: бригадний генерал Валерій Ємбаков про роботу 13-го сектору оборони Київщини
- У Броварах відомий художник із позивним «Пікассо» малював картини на ящиках із-під боєприпасів
